ћ» ќЋј –”ƒ≈Ќ ќ «ЌјЌ»… ≤ Ќ≈«ЌјЌ»….

Ќаш≥ ≥деологи зробили велику ставку на молодих письменник≥в, що, пройшовши фронти, дебютували в л≥тератур≥ в перш≥ ж роки повоЇнн≥. ѓх протиставл¤ли ћ. –ильському, ё. яновському, ≤. —енченку, за ¤кими т¤гнувс¤ неск≥нченний ланцюг ус¤ких ≥дейних Ђпомилокї, що незр≥дка ставали об'Їктом уваги на найвищому в республ≥ц≥ р≥вн≥. ƒосить сказати, що питанн¤ми л≥тератури особисто займавс¤ Ђвеликий друг украњнських письменник≥вї секретар ÷ парт≥њ Ћазар агановнч, вир≥шуючи, кого друкувати, кого не друкувати, кому видати ¤рлик на благонад≥йн≥сть, а кому не видавати. “ут Ћазар ћойсейович у всьому насл≥дував Ђбатька вс≥х народ≥вї —тал≥на, перенос¤чи на ”крањну його теор≥ю ≥ практику так званого Ђпарт≥йного кер≥вництва л≥тературоюї. ƒо вс≥х смертних гр≥х≥в, ¤к≥ можна було ≥нкрим≥нувати рос≥йським письменникам, у наш≥й республ≥ц≥ додававс¤ ще один Ч найстрашн≥ший Ч украњнський (≥ не будь-¤кий, а неодм≥нно буржуазний) нац≥онал≥зм, що ним, на думку агановича та його попл≥чник≥в, була заражена переважна б≥льш≥сть тутешн≥х поет≥в, прозањк≥в, драматург≥в, критик≥в та й, зрештою, далеких од л≥тератури людей. —ьогодн≥ вже просто важко й у¤вити тод≥шню реальну д≥йсн≥сть, набагато страшн≥шу, ан≥ж в ќруеллов≥й утоп≥њ У≤984Ф.

Ќа спец≥альному пленум≥ —п≥лки письменник≥в засуджувалис¤ так зван≥ Ђнац≥онал≥стичн≥ збоченн¤ї в творчост≥ пров≥дних л≥тератор≥в республ≥ки, вит¤гувалис¤ з них визнанн¤ своњх гр≥х≥в ≥ ка¤тт¤. ≤ тут же на найвищих рег≥страх вихвал¤лис¤ твори письменник≥в того призову, до ¤кого належав ћикола –уденко. ѓх називали ≥дейно й духовно здоровим покол≥нн¤м, уособленн¤м усього творчого майбутт¤ нац≥ональноњ ≥нтел≥генц≥њ. ¬они, на думку тод≥шн≥х ≥деолог≥в республ≥ки, покликан≥ зам≥нити в л≥тератур≥ тих, ¤к≥ вважалис¤ класиками нац≥онального письменства, але њх давно треба списати з корабл¤ сучасност≥. «адл¤ об'Їктивност≥ варто нагадати, що н≥хто тод≥ з покол≥нн¤ л≥тературних новобранц≥в ≥ще н≥чого видатного не написав; ус≥ њхн≥ твори були б≥льш а чи менш обнад≥йливими за¤вками на л≥тературне майбутнЇ неоф≥т≥в слова. ¬ контекст≥ багатьох тод≥шн≥х виступ≥в часто з'¤вл¤лос¤ ≥м'¤ ћиколи –уденка. …ому, справд≥ пом≥тн≥й творч≥й особистост≥ з-пом≥ж покол≥нн¤ вчорашн≥х фронтовик≥в, в≥дводилас¤ роль незаперечного л≥дера. ¬ нього й абсолютно бездоганна в ус≥х розум≥нн¤х б≥ограф≥¤ (виходець не з ¤коњсь там п≥дозр≥лоњ ≥нтел≥генц≥њ, а з≥ справжнього роб≥тничого середовища, в≥н був в окопах блокадного Ћен≥нграда, мав т¤жке пораненн¤), й поез≥¤, ¤ка виг≥дно вир≥зн¤лас¤ на довол≥ с≥рому тл≥ тих, кого проголошували новою ≥ навдивовижу талановитою л≥тературною генерац≥Їю. ¬ цьому розум≥нн≥ –уденка було вибрано справд≥ безпомильно. “ак творивс¤ тод≥ Ђтабель про рангиї в л≥тератур≥. Ђ¬идатн≥ї, Ђвизначн≥ї, Ђв≥дом≥ї й Ђталановит≥ї письменники призначалис¤ згори. « –уденком вийшла ситуац≥¤ майже ун≥кальна, бо до л≥тературноњ ел≥ти висувалас¤ людина, ¤к це зовс≥м р≥дко бувало, таки беззаперечно зд≥бна. ќтже, ≥м'¤ ћиколи –уденкаЧна ч≥льному м≥сц≥ вс≥х тогочасних критичних обойм, у нього стаб≥льне соц≥альне становище, в≥н належить до л≥тературного ≥стебл≥шменту, добробут ≥ репутац≥¤ ¤кого активно обер≥гаЇтьс¤ там, де л≥тература одержавлена й поставлена на службу правл¤ч≥й парт≥њ. ≤ ось неспод≥вано дл¤ багатьох ћикола –уденко полишаЇ ту Ђвагову категор≥юї в оф≥ц≥йн≥й л≥тературн≥й ≥Їрарх≥њ, а по де¤к≥м час≥ опин¤Їтьс¤ на становищ≥ дисидента. 1975 року його виключають з≥ —п≥лки письменник≥в, 1977-го заарештовують. –етельно вива≠живши на своњх терезах ус≥ гр≥хи п≥дсудного, ‘ем≥да Ђрозвинутого соц≥ал≥змуї, ан≥ на мить не завагавшись, одм≥р¤ла йому с≥м л≥т в'¤зниц≥ ≥ п'¤тьЧзасланн¤ в районах ѕ≥вноч≥. ўо ж в≥дбулос¤ за цей час ≥з ћиколою –уденком ≥ чим в≥н так розгн≥вив владу?

Ђ¬ тому, що людський мозок здатний на все, досв≥д ≥стор≥њ не дозвол¤Ї сумн≥ватис¤. Ћюдина може створити все, кр≥м земноњ кул≥, на ¤к≥й вона живе. Ћюдина може зруйнувати все, що п≥ддаЇтьс¤ руйнуванню. ≤ коли в принцип≥ можна зруйнувати планетуЧлюдський мозок з ¤кимись в≥дхиленн¤ми в≥д норми здатний ≥ на це. ЌемаЇ жодного предмета, ¤кий вона не могла б зруйнувати ≥ ще н≥коли не руйнувала Ч або з метою створенн¤, або з метою знищенн¤ї,Ч ¤к мен≥ здаЇтьс¤, ц≥лком резонно пише –уденко. ÷е дуже прикметн≥ слова, бо автор керувавс¤ не т≥льки нам≥рами ознайомити читача з≥ своЇю г≥потезою про те, чому ≥ ¤к загинув загадковий ‘аетон (згодом в≥н повернетьс¤ до цього ж матер≥алу. написавши ц≥кавий фантастичний роман Ђ„ар≥вний бумерангї). « ус≥Їњ своЇњ г≥потетичноњ ≥стор≥њ автор виводить абсолютно реальний, загострено пол≥тичний зм≥ст. «гадаймо саму атмосферу тих л≥т, активну конфронтац≥ю пол≥тичних табор≥в у св≥т≥, њхнЇ непримиренне протисто¤нн¤ один одному ≥ страх≥тливу атомну зброю, незл≥ченна к≥льк≥сть ¤коњ вже була нагромаджена арсеналами державЧл≥дер≥в р≥зних пол≥тичних систем. „им це загрожуЇ наш≥й планет≥, ¤кщо вони вт¤гнутьс¤ у воЇнний конфл≥кт? ѓњ може чекати траг≥чна дол¤ ‘аетона. ЂЌастав час, коли кожен мешканець «емл≥ зобов'¤заний навчитис¤ одночасно в≥дчувати себе мешканцем —он¤чноњ системи, мешканцем √алактики. “реба нам усв≥домити, що пол≥тичн≥ конфл≥кти не сл≥дЧта й неможливо! Ч поширювати на ≥нш≥ св≥ти. јдже так≥ спроби можуть призвести до загибел≥ не т≥льки земне людство, але й порушити х≥д розвитку житт¤ на ≥нших планетахї. ≤ у зв'¤зку з цим –уденко закликав до створенн¤ суворих закон≥в м≥жнародного косм≥чного права. ј одним ≥з найперших пункт≥в у ньому письменник пропонував питанн¤ ¤дерноњ зброњ, називаючи найпершими злочинц¤ми тих, хто не хоче раз ≥ назавжди пок≥нчити з нею. ѕонад тридц¤ть рок≥в тому писалис¤ т≥ слова, але й на сьогодн≥ ан≥трохи не пригасла њхн¤ актуаль≠н≥сть.

” сферу ≥нтерес≥в ћиколи –уденка вв≥йшла й пол≥теконом≥¤. ≤, ¤к людина наполеглива й ц≥леспр¤мована, що завжди хоче д≥йти до сут≥ незрозум≥лого йому ¤вища, в≥н почав глибоко вивчати де¤к≥ економ≥чн≥ парадокси ≥снуванн¤ нашого сусп≥льства. —–—– маЇ незр≥вн¤нну н≥ з ¤кою ≥ншою крањною св≥ту к≥льк≥сть гектар≥в орноњ земл≥. ÷е важко нав≥ть у¤вити: дв≥ третини вс≥х св≥тових чорнозем≥в Ч у нас!

«а п≥драхунками письменника, така площа за умов ефективного на н≥й господарюванн¤ легко могла б про≠годувати понад п≥втора м≥ль¤рда людей. ј в наш≥й крањн≥ час од часу з'¤вл¤Їтьс¤ на обр≥њ страх≥тливий привид голоду. ќт же справд≥ незбагненне дл¤ розум≥нн¤ ¤вище, ¤кщо його по¤снювати загальноприйн¤тими в табор≥ соц≥ал≥зму доктринами, в ¤ких економ≥чного глузду набагато менше, ан≥ж ≥деолог≥чних спекул¤ц≥й ≥ вс¤ких соц≥офрен≥чннх постулат≥в.

” цей час ћикола –уденко пише низку лист≥в до ÷ ѕ”, в ¤ких анал≥зуЇ сумн≥вн≥ дос¤гненн¤ соц≥ал≥зму в р≥зних сферах житт¤. ќдне слово, комун≥ст скориставс¤ гарантованим йому парт≥йним статутом правом. як зреагували на це функц≥онери високоњ ≥нстанц≥њ? ўе позавчора загалом благополучний л≥тератор негайно ж був переведений у ранг неблагонад≥йних. …ого перестають друкувати, виключають ≥з парт≥њ. ѕерший арешт, п≥сл¤ ¤кого в≥н ще вийшов на волю, але по ¤к≥мсь час≥ письменника запроторюють до психоневролог≥чноњ кл≥н≥ки на так звану псих≥атричну експертизу. ƒобрий друг письменника ≥ сподвижник по правозахисн≥й боротьб≥ генерал ѕетро √ригоренко писав у передмов≥ до книжки поез≥й Ђѕрозр≥нн¤ї, що побачила св≥т в американському видавництв≥ Ђ—молоскипї 1978 року: Ђ¬елич –уденк≥вського подвигу важко переоц≥нити. “≥льки той, хто не знаЇ умов рад¤нського житт¤, не здивуЇтьс¤ з того, що людина, ¤ка дос¤гла таких рад¤нсько-чиновних вершин, могла не зупинитись перед карколомним стрибком униз. —каж≥ть перес≥чн≥й рад¤нськ≥й людин≥, що член ѕ–—, пол≥трук в часи останньоњ в≥йни, в≥домий украњнський поет ≥ прозањк, головний редактор журналу Ђƒн≥прої, секретар парт≥йноњ орган≥зац≥њ —п≥лки письменник≥в ”крањни добров≥льно знехтував цим ус≥м, став у конфл≥ктну позиц≥ю до ÷ ѕ” у загальнодержавних питанн¤х, ¤к≥ безпосередньо його не торкались, пот≥м вступив до ћ≥жнародноњ јмн≥ст≥њ ≥ утворив ”крањнську √рупу —при¤нн¤ виконанню ’ельс≥нкських угод, твердо знаючи, що це може ск≥нчитис¤ лише тюрмою, ≥ та перес≥чна людина вам не пов≥рить. ј коли додати, що стрибок з т≥Їњ височини робитьс¤ у зр≥лому в≥ц≥, то це вигл¤даЇ ще незрозум≥л≥шим. јле сам факт люди сприймуть. ј от чи багато з них зрозум≥ють, ¤ких душевних сил потребуЇ людина зр≥лого в≥ку, щоб зробити такий крок?..ї

“ой крок був п≥дготовлений самою духовною еволюц≥Їю письменника, його кардинальною переоц≥нкою ц≥нностей. —в≥дченн¤ њњЧ≥ тод≥ написан≥ Ђ≈коном≥чн≥ монологиї, ≥ досл≥дженн¤ Ђ—л≥дами косм≥чноњ катастрофиї, ≥ фантастичний роман Ђ„ар≥вний бумерангї, ≥ численн≥ поез≥њ. ÷е вже був зовс≥м ≥нший ћикола –уденко, багато в чому не схожий на того, ¤кий прийшов п≥сл¤ в≥йни в нашу л≥тературу. “од≥, наприк≥нц≥ ш≥стдес¤тих, в≥н набагато випередив св≥й час, виразно побачив т≥ проблеми, ¤ких не бачили чи не хот≥ли бачити ≥нш≥. “од≥ в≥н уже мислив на р≥вн≥ ≥нтелектуальних Ђпартитурї дев'¤ностих рок≥в. –уденко застер≥гав од сл≥поњ в≥ри в ћарксов≥ економ≥чн≥ догми, полем≥зував з його положенн¤м про додаткову варт≥сть ¤к продукт соц≥ально-економ≥чноњ формац≥њ. ƒодаткова варт≥сть, на думку письменника,Чодин ≥з косм≥чних закон≥в, у ¤кому вир≥шальна роль в≥дводитьс¤ не класам ≥ засобам виробництва, а фотосинтезу й гумусу. ¬≥н виокремлював ц≥лу групу б≥олог≥чних основ ≥снуванн¤ будь-¤кого сусп≥льства, закликав зн¤ти ≥деолог≥чн≥ шори з очей, тобто проголошував примат б≥олог≥њ над пол≥тикою. —ьогодн≥ сусп≥льство набагато б≥льше дозр≥ло дл¤ сприйн¤тт¤Ч чи нав≥ть прийн¤тт¤ Ч таких концепц≥й. “од≥ ж це звучало нечуваною Їрессю, замахом на сам≥ основи так званоњ соц≥ал≥стичноњ цив≥л≥зац≥њ. ÷≥лком лог≥чно Їретик≥в тод≥ чекали анафема й —трашний суд.

ѕ≥зн≥ше, 1988 року, в опубл≥кован≥й у ƒетройт≥ публ≥цистичн≥й книжц≥ ЂЎл¤х до хаосуї –уденко повернетьс¤ думкою до тих дн≥в, а також по¤снить ус≥ мотиви своЇњ повед≥нки й еп≥стол¤рноњ д≥¤льност≥ (адже писати до ÷ ѕ” в≥н почав ще з самого початку ш≥стдес¤≠тих). јнал≥зуючи ћарксове економ≥чне вченн¤ й реальну економ≥чну д≥йсн≥сть в —–—–, в≥н зрозум≥в: держава приречена на зубож≥нн¤, воно запрограмоване в сам≥й њњ сут≥. ¬ласне, побачив наперед те, про що ми сьогодн≥ нарешт≥ в≥дверто говоримо: стагнац≥¤, хаос, криза всього на вс≥х р≥вн¤х.

ўе в Ђ≈коном≥чних монологахї –уденко, пишучи про новочасне кр≥посне право в рад¤нському сел≥, звертав увагу на м≥зерно низьку продуктивн≥сть прац≥ в колгоспах ≥ радгоспах. ѕрац¤ на чуж≥й земл≥ (хоч наш≥ ≥деоло≠ги й ≥менували њњ загальноколективною, народною) завжди приречена бути непродуктивною, всупереч найоптим≥стичн≥шим твердженн¤м класик≥в марксизму-лен≥н≥зму. ÷≥кава законом≥рн≥сть: ¤к в≥домо, присадибн≥ д≥л¤нки складають у наш≥й крањн≥ всього лиш два проценти в≥д загальноњ к≥лькост≥ орноњ земл≥, але саме на них виробл¤Їтьс¤ понад сорок процент≥в молока, м'¤са, ¤Їць, картопл≥ та ≥ншоњ с≥льськогосподарськоњ продукц≥њ. ≤Чвиробл¤Їтьс¤ у в≥льний в≥д так званоњ основноњ роботи на колгоспному пол≥ час. Ќевже не самоочевидна безглузд≥сть ус≥Їњ колгоспно-радгоспноњ системи? „и Ї хоч ¤к≥ п≥дстави мр≥¤ти про виконанн¤ продовольчоњ програми за умов њњ ≥снуванн¤? ≈коном≥ст ≥ публ≥цист –уденко застер≥гав: ¤кщо на сел≥ не буде н≥¤ких зм≥н, почнетьс¤ голод.

Ђя досл≥див цю невблаганну законом≥рн≥сть давноЧ понад чверть стол≥тт¤ тому. ≤ще рад¤нськ≥ гастрономи були заповнен≥ не лише Ђдарами мор¤їЧна в≥тринах височ≥ли апетитн≥ гори ковбас, ок≥ст≥в, зельц≥в тощо. “а ¤ вважав своњм громад¤нським обов'¤зком писати в ÷ про згубну небезпеку, що насуваЇтьс¤ з найближчих дес¤тил≥ть. ќбрав дл¤ себе г≥рку роль рад¤нськоњ ассандри. ћене л¤кало не ст≥льки пад≥нн¤ ≥мпер≥њ, що демагог≥чно називаЇ себе союзом, ск≥льки трагед≥њ м≥льйон≥в людей. Ѕо, на жаль, ≥мпер≥њ падають не так, ¤к, скаж≥мо, валитьс¤ скирта соломи. „асом вона, ≥мпер≥¤, своњм пад≥нн¤м кал≥чить ≥ винищуЇ ц≥л≥ покол≥нн¤ї.

ƒо реч≥, дл¤ написанн¤ Ђ≈коном≥чних монолог≥вї –уденко не т≥льки перегорнув гору спец≥альноњ л≥тератури, починаючи в≥д англ≥йц¤ ј. —м≥та й француза ‘. ене, з ¤ких, власне, й починалос¤ протисто¤нн¤ р≥зних економ≥чних теор≥й, не т≥льки ретельно вивчав стан справ у наш≥й економ≥ц≥. ¬≥н консультувавс¤ з багатьма спец≥ал≥стами, не контуженими ≥деолог≥чними доктринами. Ѕули тод≥ в нього й зустр≥ч≥ з академ≥ком ј. —ахаровим, ¤кий п≥дтримав висновки письменника про поширенн¤ на економ≥ку закону збереженн¤ й перетворенн¤ енерг≥њ.

—≥мдес¤т≥ роки Ч пер≥од ≥нтенсивного переосмисленн¤ ћиколою –уденком ≥ свого житт¤ (ЂЌе шкодую, н≥, що був марксистом Ч я в житт≥ шукав новоњ в≥ри...ї.Ч напише в≥н у вступ≥ до поеми Ђ’рестї), та й ≥стор≥њ украњнського народу п≥сл¤ 1917 року. ќдним ≥з п≥дсумк≥в цього переосмисленн¤ стала поема Ђ’рестї, що була написана на початку 1976-го в психоневролог≥чному госп≥тал≥. куди письменника загнали, намагаючись довести, що вс≥ його ≥дењ Ч ма¤чн¤ людини несповна розуму.

” Ђ’рест≥ї в голодне й уже нап≥вмертве украњнське село тридц¤ть третього року прињхав ком≥сарЧЂзал≥зний б≥льшовикї ћирон. ¬≥н стаЇ самовидцем страшноњ картини, в ¤к≥й переплелис¤ й агон≥¤ людей, ≥ кан≥бал≥зм, ≥ воланн¤ голодних д≥тей, ≥ фарисейство властей (голова колгоспу, наприклад, патетично виголошуЇ: Ђ…демо звит¤жно, переможноЧЌемов гроза ≥дем. як перевиховать не можна Ч ” землю покладем. ≤ нам в≥д того, скажем пр¤мо, «а вухом не свербить. ”с≥х хохл≥в до Сдноњ ¤миЧЅудем, будем бить!..ї). Ђ«ал≥зний б≥льшовикї раптом стаЇ св≥дком ¤скравоњ м≥стери, що ¤вл¤Їтьс¤ перед його визором ¤к неспод≥ван≥ галюцинац≥њ: д≥вка з пирогами, ст≥л, що аж угинаЇтьс¤ в≥д страв, усм≥хнен≥ люди, неск≥нченним потоком, ¤к з фонтана, тече гор≥лка...

Ќ≥, ви¤вл¤Їтьс¤, це не мана. ÷е все справд≥ в≥дбуваЇтьс¤ перед ћироновими очима в украњнському сел≥. ≤ вс¤ та картина маЇ глибоке ≥деолог≥чне навантаженн¤. ап≥тал≥стичний «ах≥д, бачте, шален≥Ї: Ђ”крањна конаЇ з голоду!ї ј тут у в≥дпов≥дь на так≥ пол≥тичн≥ диверс≥њ готуЇтьс¤ в≥дпов≥дь: н≥, ”крањна живе й процв≥таЇ в щаст≥ й достатку. « урщини навезено людей та продукт≥в, ≥ в украњнському сел≥ зн≥маЇтьс¤ к≥ноф≥льм на задану тему, щоб показати його панам ≥мпер≥ал≥стам, ¤к≥ на власн≥ оч≥ побачать: ус≥ розмови про голод Ч неправда. ≤ переконаютьс¤ в тому, наск≥льки брехлива њхн¤ пропаганда, ¤ка зводить так≥ зл≥сн≥ наклепи на рањну –ад. ўе понад п'¤ть з половиною дес¤тил≥ть п≥сл¤ того небувалого в ≥стор≥њ украњнського народу голоду рад¤нськ≥ ≥стор≥ографи з неп≥дробним обуренн¤м доводили всьому св≥ту: н≥¤кого голоду в зазначений пер≥од у республ≥ц≥ не було. ј тут його реальн≥сть намагаЇтьс¤ ствердити ћикола –уденко. ≤Ч коли, де? ѕеребуваючи в психоневролог≥чному в≥дд≥ленн≥. “ак, поет мав ус≥ шанси потвердити припущенн¤, що в нього не все гаразд ≥з псих≥кою ≥ накликати соб≥ д≥агноз, ¤кий ставл¤ть люд¤м, що потрапили в страшний полон ман≥акальних ≥дей.

ј тут ще в епоху пануванн¤ атењстичного мракоб≥сс¤ в поем≥ з'¤вл¤Їтьс¤ ’ристос! ≤ говорить Ђзал≥зному б≥льшовиков≥ї:

Ќевже ти не пом≥тив,

ўо т≥льки ЅогЧ

÷е справжн≥й комун≥ст?..

ј люди Ч д≥ти,

Ќерозумн≥ д≥ти,

як≥ шанують слово не за зм≥ст,

ј за його звучанн¤ ефемерне.

÷е слово мертве спритний —атана

¬ народу викраде ≥ так поверне,

ўо в ньому ≥стини н≥хто не взна...

’ристос (у поем≥ в≥н Ч з кобзою) закликаЇ ћирона нести важкий хрест дол≥ через ”крањну. ≤ йдуть вони, двоЇ, серед хрест≥в, могил ≥ гроб≥в, ≥дуть землею, ¤ка вродила ст≥льки св≥жих цвинтар≥в. «чорн≥в безмежно Ђблакнтно-колосковий св≥тї, здаЇтьс¤, гр¤де јпокал≥псис. ј пот≥м дл¤ подорожн≥х розкриваЇ своњ зал≥зн≥ об≥йми районна установа в≥дпов≥дного призначенн¤, що виловлюЇ вс≥х Ђворог≥в народуї. ≤ н≥хто не йме там в≥ри Ђзал≥зному б≥льшовикуї ћиронов≥, ¤кий, бачте, за вмить виплодженою спец≥ал≥стами установи верс≥Їю, здобув соб≥ з≥рку, вбивши ком≥сара. ѕочинаютьс¤ тортури пекла. створеного тут, на цьому св≥т≥, на земл≥...

“ут роз≥пнуть на хрест≥ ’риста. заженуть йому в долон≥ ≥ржав≥ цв¤хи, зв≥дси поведуть обох на страту, пор¤тунку њм не буде. ј з високих державних трибун лунають добре поставлен≥ голоси ситих людей, ¤к≥ намагаютьс¤ переконати св≥т у тому, що д≥аграма благополучч¤ рад¤нського народу росте все вгору та вгору, що нам не треба н≥¤коњ допомоги н≥ в≥д кого. ≤ вона таки справд≥ н≥зв≥дки н≥ в≥д кого не прийде, пристрасно наголошуЇ поет,Чзаокеанське зерно не вр¤туЇ нас, бо наша Ђземл¤ вмираї (≥ тут виразно вчуваЇтьс¤ голос автора Ђ≈коном≥чних монолог≥вї, ¤кий виклав усе те в струнких наукових формулах); –уденко звертаЇтьс¤ до вс≥х нас:

ƒумайте!..

¬ам пора.

„и ж варто казати, що й сьогодн≥, через п≥втора дес¤тил≥тт¤ п≥сл¤ написанн¤ поеми, вона ан≥трохи не втратила в актуальност≥ того ≥мперативу, бо багато з нас нин≥ вс≥ над≥њ пор¤тунку ”крањни покладаЇ на д≥аспору, ждучи в≥д нењ чуда. ƒ≥аспора може зробити дл¤ нас дуже багато, але не все. ÷е зрозум≥Ї читач ≥з публ≥цистичноњ книжки –уденка ЂЎл¤х до хаосуї, в ¤к≥й пор¤д ≥з д≥агнозом соц≥ального захворюванн¤ нашого сусп≥льства подаЇтьс¤ ≥ свого роду ≥стор≥¤ хвороби украњнського чорнозему, хоча ц≥лком зрозум≥ло, що не дл¤ донесенн¤ такоњ Ч публ≥цистичне оголеноњ Ч думки писалас¤ поема Ђ’рестї. ÷еЧзовс≥м не поетичний коментар до Ђ≈коном≥чних монолог≥вї, ¤к ≥ Ђмонологиї Ч не економ≥чн≥ коментар≥ до поеми. ћожна в цьому раз≥ говорити про перегук мотив≥в, про фактичний матер≥ал, Ђперекладенийї мовою принципово не схожих м≥ж собою жанр≥в. ј знайомство з ус≥ма ними допомагаЇ глибшому розум≥нню ≥ поеми, ≥ Ђмонолог≥вї, бо збагачуЇ в кожному випадку читацьку рецепц≥ю.

¬ еп≥чно розлогому русл≥ поеми вм≥стилис¤ р≥зн≥ часи, хоч головний под≥Ївий ≥ кульм≥нац≥йний момент њњ ч≥тко задокументовано 33-м роком, ум≥стивс¤ широкий ≥сторичний прост≥р, окинутий духовним погл¤дом поета, ≥ безл≥ч конкретних доль, з ¤ких складаЇтьс¤ багато≠страждальна дол¤ всього народу. ¬ силовому пол≥ твору Ч драма ≥дей, тотальна погуба, запрограмована в практичн≥й реал≥зац≥њ Ђнайпередов≥шого ≥ Їдино правильного вченн¤ї, в ≥м'¤ торжества ¤кого винищувавс¤ народ, ≥ от важлива переоц≥нка ц≥нностей, що њњ переживаЇ на очах читача Ђзал≥зний б≥льшовикї, ком≥сар ћирон, ¤кий њхав на село виривати куркульський осот, Ђўоб сонце стал≥нське наш край ќс¤¤ло з висот..ї

рапкою п≥сл¤ бол≥сного прозр≥нн¤ ћирона ≥ його хресного ходу по голодн≥й вкрањнськ≥й земл≥ стала кул¤, випущена Ђб≥бл≥йним «в≥ромї з тоњ районноњ установи, ¤ка виловлюЇ вс≥х, хто њй чомусь не подобаЇтьс¤, ≥ нищить њх, недонищених у громад¤нськ≥й в≥йн≥, недобитих голодом. ќтак≥ стор≥нки нашоњ ≥стор≥њ XX стол≥тт¤, репресованоњ сл≥дом за репресованими в той час людьми.

≤деологи звинуватили ћиколу –уденка, ¤к в≥н сам згадуЇ, в метаф≥зичност≥ св≥тогл¤ду й Ђгрубих помилках у поетичн≥й творчост≥ї (!). “ой пол≥тичний д≥агноз ≥ став початком його страдницькоњ дороги в неволю й кр≥зь неволю. 5 лютого 1977 року п≥сл¤ арешту кер≥вника ”крањнськоњ громадськоњ групи спри¤нн¤ виконанню ’ельс≥нкських угод ћиколи –уденка ќлесь Ѕердник писав до м≥жнародного ѕен-клубу й ус≥х л≥тератор≥в св≥ту: ЂЋюдина, ¤кою могла б пишатис¤ будь-¤ка цив≥л≥зована крањна, ув'¤знена! ¬чинивши цей злочин, гонител≥ поета-ф≥лософа за¤вили про свою сол≥дарн≥сть ≥з мучител¤ми ƒжордано, √ипатњњ. яна √уса. —ервета, √ал≥ле¤, з убивц¤ми јрх≥меда ≥ ѕ≥фагора...ї

” таборах ћикола –уденко теж писав. ” нього забирали рукописи, йому погрожували, а в≥н Ч працював. ќдин за одним народжувалис¤ в≥рш≥, створено к≥лька поем. «а час його перебуванн¤ на п≥вн≥чних Ђкурортахї вийшло к≥лька поетичних зб≥рок –уденка в јмериц≥,Ч в них в≥н постав перед читачем справд≥ на повен зр≥ст. јдже тепер у його тексти не втручалис¤ редакторськ≥ ножиц≥, не гул¤в по них червоний цензорський ол≥вець.

”же перебуваючи на засланн≥, –уденко став писати на ≥м'¤ ћ. —. √орбачова, застер≥гаючи: держава йде до краху. ¬≥н називав усе своњми ≥менами: Ђ...¤кщо парт≥¤ й надал≥ в≥дбиратиме хл≥б у сел¤нства, ¤кщо вона не поверне сел¤нам державну землю, ≥з ¤коњ вже висмоктано життЇву сон¤чну енерг≥ю,Ч початок третього тис¤чол≥тт¤ н≥ йому, √орбачову, н≥ народам велетенськоњ ≥мпер≥њ не в≥щуЇ н≥чого доброгої. јле в≥дпов≥д≥ на це ћикола –уденко не одержав.

ѕ≥сл¤ зак≥нченн¤ терм≥ну засланн¤ поет чекав ще, доки мине строк ув'¤зненн¤ дружини (њњ було засуджено за збер≥ганн¤ й поширенн¤ рукопис≥в ћиколи –уденка, тобто за те, що вона була справд≥ в≥рною ≥ в≥дданою своЇму чолов≥ков≥ дружиною). ѕот≥м вони разом вињхали, ¤к пов≥домл¤лос¤ в оф≥ц≥йних документах, на л≥куванн¤ до —Ўј. Ќещодавно президентським указом украњнському письменников≥ повернуто рад¤нське громад¤нство. ѕ≥сл¤ тринадц¤тир≥чноњ перерви в≥н прилет≥в до иЇва на фестиваль поез≥њ Ђ«олотий гом≥нї. …ого поновлено в —п≥лц≥ письменник≥в ”крањни. ћикола –уденко зробив виб≥р: в≥н лишаЇтьс¤ на ”крањн≥, вдома...

¬ одному з в≥рш≥в, надрукованих у зб≥рц≥ Ђѕрозр≥нн¤ї, в≥н ось так суворо в≥дгукуЇтьс¤ про свою ранню поетичну творч≥сть:

ƒовго ¤ виходив ≥з в≥йни,

ѕробивав духовне скам'¤н≥нн¤.

¬≥рш≥ давн≥х л≥т...

ј де ж вони?

Ѕракувало щирост≥ й ум≥нн¤.

«вичайно, ранн≥й –уденко не мав н≥¤ких шанс≥в лишитис¤ в л≥тератур≥, бо його поез≥¤, несучи в соб≥ певн≥ ≥ндив≥дуальн≥ прикмети, все ж у багатьох моментах була схожа на тод≥шню л≥тературу. ¬ п≥сл¤мов≥ до його книжки Ђѕрозр≥нн¤ї украњнський поет ≥ критик ≥з ћюнхена ≤гор ачуровський проанал≥зував л≥рику ћиколи –уденка в контекст≥ вс≥Їњ нашоњ поез≥њ ≥ висловив справд≥ ц≥кав≥ спостереженн¤. ¬≥н пише, що ћикола –уденко пройшов шл¤х в≥д соцреал≥зму до поез≥њ (до реч≥, це ж, за словами критика, характерно й дл¤ Ћеон≥да ѕервомайського, й дл¤ √ригор≥¤ “ютюнника-старшого, ¤кий теж п≥дн¤вс¤ в≥д соцреал≥стичних схем до вершин художньоњ прози). ѕоетична ≥ндив≥дуальн≥сть у часи по¤ви –уденка в л≥тератур≥ не мала вир≥шального значенн¤ дл¤ творчоњ дол≥ письменника. Ђ–уденко вступав у л≥тературу тод≥, коли рад¤нськ≥ л≥тератори, з вол≥

парт≥њ та особисто —тал≥на, б≥льше в≥др≥зн¤лис¤ зач≥с≠ками, убранн¤м, ≥коностасами орден≥в, ан≥ж творчим обличч¤м. ажучи ф≥гурально: тод≥ кожен, щоб не потрапити п≥д н≥ж, мусив сп≥вати контратенором. “ож нема н≥чого дивного, що поетичний дебют ћиколи –уденка не був ¤скравим: чей же в украњнськ≥й поез≥њ прот¤гом тридц¤тьох рок≥в не було ¤скравих дебют≥вї,Ч пише ≤. ачуровський, називаючи вин¤тками т≥льки книги Ђ“равиї (1927) ¬. ћисика, Ђѕерший гр≥мї ќ. ¬еретенченка (видану напередодн≥ в≥йни) ≥ Ђѕром≥нн¤ земл≥ї (1957) Ћ≥ни остенко. ƒо названих критиком вин¤тк≥в можна долучити ще к≥лька ≥мен, але не погодитис¤ з ним не можна. Ѕарабани пафосу, ¤кими так пишалис¤ де¤к≥ наш≥ автори, глушили в украњнськ≥й поез≥њ поодинок≥ жив≥ голоси, а художньо мертве слово видавалос¤ за живе й повнокровне.

јле вже в п'¤тдес¤т≥ роки в л≥риц≥ ћиколи –уденка з'¤вл¤ютьс¤ теми й мотиви, зовс≥м не характерн≥ дл¤ тод≥шнього соцреал≥стичного пафосу нашоњ л≥тератури. “ут багато влучних портретних зарисовок, точно побачених картин реальноњ д≥йсност≥, немаЇ оф≥ц≥озноњ казенщини, справд≥ щире, не форсоване почутт¤. ¬≥дчутно також, що в≥н добре розум≥в хрон≥чну хворобу украњнськогоЧта, зрештою, не т≥льки украњнського, а всього так званого рад¤нськогоЧписьменства. ќсь один ≥з прикметних у цьому розум≥нн≥ його в≥рш≥в:

я знав поет≥в, що колись без м≥ри

Ѕули в≥дважн≥ в пошуках своњх.

“¤жка трагед≥¤ сл≥поњ в≥ри

—пустошила ≥ скам'¤нила њх.

« них кожен був стократ багатший духом,

Ќ≥ж той, хто оди њхн≥ в≥дзначав,

ƒо сл≥в чињх ми припадали вухом,

ј в≥н всю велич лиш в соб≥ вбачав.

я знав поет≥в...

“ак, вони вже сив≥,

ѓм важче схаменутись, н≥ж мен≥.

≤ все, чим ≥нш≥ на земл≥ щаслив≥,

ѕройшло повз них, ¤к в летарг≥чн≥м сн≥.

ѕройшло, спливло, немов весн¤н≥ води,

Ќ≥чого не лишивши њм в житт≥,

’≥ба лиш мертв≥, зачерств≥л≥ оди

“а бр¤зкальц¤ на груд¤х золот≥.

Ќеоднозначн≥ почутт¤ охоплюють поета при думц≥ про цих колег, на ≥мена ¤ких глузливо всм≥хаютьс¤ люди. Ќайперша реакц≥¤, звичайно ж, осуд, але вона ж Ч ≥ найповерхов≥ша. ј поет з поверховою реакц≥Їю Ч то уже не зовс≥м ≥ поет. ћикола –уденко належить до зовс≥м ≥нших митц≥в, бо в нього набагато складн≥ша духовна й етична Ђконституц≥¤ї.

¬≥рш Уя знав поет≥вФ зак≥нчуЇтьс¤ так:

’оч лаври вам належать не по праву

ƒалеку вашу молод≥сть люблю.

я м≥г би дати вам дов≥чну славу,

якби вона приходила з жалю.

”же в т≥ роки в його поез≥њ виразно простежуЇтьс¤ на противагу оф≥ц≥йно диктован≥й зовс≥м ≥нша система соц≥ально-етичних координат ≥ моральних ц≥нностей. ƒосить згадати триптих Ђћатиї, чимось ледь уловимим суголосний —имоненков≥й Ђƒум≥ про щаст¤ї, де також з полем≥чною гостротою ставитьс¤ питанн¤ про вищ≥ ц≥нност≥ нашого житт¤, про зацькован≥сть простоњ людини, загнаноњ в ¤рмо т¤жкоњ прац≥, на ¤к≥й ≥ тримаютьс¤ статки не њњ, а багатьох ≥нших Ч благополучних, охочих до повчань, щедрих на демагог≥чн≥ словеса Ч ≥ндив≥д≥в нашого сусп≥льства. ÷ей в≥рш Ч не т≥льки монументальна фреска, на ¤к≥й виразними емоц≥йними кольорами в≥дтворено людину, що тримаЇ в своњх натруджених руках увесь св≥т, а й водночас Ч своЇр≥дний розтин нашого сусп≥льства з його аж вельми ориг≥нальним розпод≥лом прац≥, де б≥л¤ п≥дн≥жж¤ п≥рам≥ди стоњть виснажена експлуатац≥Їю сел¤нська мати, а на њњ вершин≥Ч ≥деолог≥чн≥ пастир≥ й новочасн≥ ур¤дники. Ђ¬они ростуть, мов л≥сова травиц¤, Ќемов пир≥й у житньому р¤дку: —то обл≥ковц≥в на твою правицю, Ќа кожен палець Ч по кер≥внику...ї

Ќаше оф≥ц≥йне мистецтво творило пейзанськ≥ м≥фи про просту с≥льську людину, з численних соцреал≥стичних пасторалей вимальовувалис¤ щаслив≥ колгоспники на мальовничих колгоспних просторах, з усв≥домленн¤м духовноњ необх≥дност≥ своЇњ звит¤жноњ прац≥. ј тут Ч зовс≥м ≥нша реальн≥сть:

Ѕригадири щоранку обход¤ть двори,

Ћиш в нед≥лю Ї вол¤ городець скопати.

“рактори...

”правл≥нн¤...

ƒиректори...

ј годуютьс¤ люди з твоЇњ лопати.

ƒесь вимахують крани високих споруд,

“и ж заснеш восени при нетоплен≥й печ≥.

≤ стотис¤чний хор осп≥ваЇ тв≥й труд,

“а н≥хто не п≥ддасть тоб≥ клунок на плеч≥.

÷¤ сел¤нська мадонна з репаними руками й клумаком на плечах аж н≥¤к не вкладаЇтьс¤ в прокрустове ложе естетики соц≥ал≥стичного реал≥зму, в≥д њњ обв≥треного, обсмаленого сонцем лику н≥¤ково в≥двертають погл¤д жерц≥ мистецькоњ краси. јле сама вона Ч Ђгосподин¤ в≥чних земних перетвореньї. ¬она Ч альфа й омега всього в житт≥ народу. ѓњ образ у поета розростаЇтьс¤ до масштабного образу вс≥Їњ ”крањни, т≥Їњ невгасимоњ зор≥, що колись воскресне над землею. Ќатруджена й згорьована мати, зневажена д≥тьми, самотн¤ перед лицем усього великого св≥ту, вона не втрачаЇ в≥ри у благов≥сн≥ зм≥ни п≥д цим сонцем; в≥рить у них ≥ сам поет. ќбраз зор≥, ¤ка з≥йде з в≥щого туману над землею, прибираЇ в нього максимально конкретних рис:

из¤кова,

соломТ¤на,

чорна в≥д мук,Ч

—танеш ти, ”крањно, т≥Їю зорею.

јле журба не народжуЇ ка¤тт¤ чи шкодуванн¤ за тим, що все так обернулос¤. “ак, ф≥зичн≥ й душевн≥ муки нестерпн≥, важко з≥братис¤ з силами, щоб њх витерп≥ти, не зайти у в≥дчай, однак поет твердо переконаний у праведност≥ обраного шл¤ху. ≤ саме це допо≠магаЇ йому нести св≥й важкий зек≥вськнй хрест.

ј ¤Чнемов п≥дв≥шений на диб≥:

¬ щоденних муках просв≥тку нема.

“а знаю: мукам тим скажу спасиб≥,

Ѕо дол¤ њх не видаЇ дарма.

” своЇр≥дному л≥ричному щоденнику ћиколи –уденка багато таких вражаючих особистих стор≥нок (один його поетичний цикл так ≥ називаЇтьс¤: Ђ≤з щоденникаї). ™ в нього оц¤ р≥дк≥сна людська риса Ч н≥ з чим не критис¤ в≥д ≥нших. ”се, що д≥Їтьс¤ з ним,Ч у його в≥ршах; воно Ч справд≥ на виднот≥. —уворою поез≥Їю стаЇ в нього й похмура фактограф≥¤ тюремних будн≥в. « бол≥сним здриганн¤м душ≥ вдивл¤Їтьс¤ поет у все те, що коњтьс¤ тут з людською природою, жад≥бно шукаЇ (≥ знаходить) св≥дченн¤ того, що таб≥рний контингент Ч це не всуц≥ль пропащ≥ ≥стоти, що тут плавають пом≥ж хвиль злоби остр≥вц≥ доброти й н≥жност≥, ¤к≥ можуть за спри¤тливих обставин в≥дродити в зеках людськ≥ почутт¤. «рештою, тут не можна оц≥нювати людей т≥льки за шкалою чеснот, прийн¤тих там, за колючим дротом концтабору, н≥бито на вол≥, де так багато продиктовано оф≥ц≥озом й ≥деолог≥чними приписами. ¬ тюрм≥ все сплелос¤ в хаотичний клубок, тут часто владарюють абсурд ≥ парадокс. ¬ одному з в≥рш≥в поет розпов≥даЇ: Ђѕл≥ч-о-пл≥ч з колишн≥м пол≥цаЇм, ўо наше в≥йсько зрадив у бою. „астенько в≥н мене частуЇ чаЇм Ч ≤ дивно: ¤ не в≥дмовл¤юсь Ч ѕ'юї. ≤

ѕол≥цайЧколишн≥й кат ≥ вбивц¤Чтут, ви¤вл¤Їтьс¤ в пошан≥, чек≥сти нав≥ть обдаровують його чаЇм (а це чи не найб≥льш≥ ласощ≥ в зон≥, Ђтаб≥рний конь¤кї), в≥нЧщось под≥бне до тутешнього патриц≥ату. ћ≥ж героЇм ≥ пол≥цаЇм Ї два плани взаЇмин. ѕер≠ший:

ѕо-таб≥рному в≥н, звичайно, сука,

“а ¤ його за барки не в≥зьму.

ќкопного поета-пол≥трука

ѕ≥д пильний нагл¤д в≥ддано йому.

≥ другий:

«а скл¤нкою не так похмуро й т≥сно.

„ањнки ворухнулис¤ внизу...

—п≥ваЇ пол≥цай полтавську п≥сню,

ј ¤ ковтаю кињвську сльозу.

ќсь так усе тут переплелос¤. Ћог≥ка, наприклад, час≥в в≥йни з фашизмом, переможних дн≥в чи й нав≥ть та, ¤ку культивують при вихованн≥ п≥дростаючого покол≥нн¤ в школ≥, дл¤ зрозум≥нн¤ такоњ ситуац≥њ н≥чим не допоможе. ¬ табор≥ зовс≥м ≥нша система ц≥нностей. якщо пол≥цаЇв≥ за його минуле призначено строк, то пол≥труков≥, ≥нвал≥дов≥ в≥йни його минуле геть перекреслено. ѕол≥цай, ¤к бачимо з в≥рша, ви¤вивс¤ за ко≠лючим дротом ≥ндив≥дом вельми ц≥нним, дов≥ра й ласка до нього тут набагато б≥льш≥, ан≥ж до колишнього рад¤нського оф≥цера. «рештою, вже таке сортуванн¤ людей наводить на роздуми про специф≥чн≥ критер≥њ оц≥нок таб≥рного контингенту. ј коли серед в'¤зн≥в з'¤вл¤Їтьс¤ украњнська п≥сн¤, ¤ка на мить об'Їднала њх, у в≥рш≥ звучнть б≥ль за пошматований, понищений, розс≥¤ний ≥стор≥Їю по р≥зн≥ боки ≥дейних барикад народ.

“ема тут, ¤к мовитьс¤, т≥льки за¤влена. ¬она в≥дчута поетом в абсурдност≥ самоњ ситуац≥њ. ј повн≥стю та тема розгорнена у в≥ршах ЂћоЇму народов≥ї й Ђјвтохтониї. ¬ першому автор окидаЇ духовним зором увесь шл¤х народу кр≥зь драматичну й траг≥чну його ≥стор≥ю, каже ≥ про його завоюванн¤, ≥ про до м≥стичного фатальну неласкав≥сть дол≥:

Ќароде р≥дний, степова стих≥Ї,

Ѕезхитр≥сна, дов≥рлива душа!

„ому тебе, св¤того гречкос≥¤,

“ак часто Ѕожа ласка полиша?

Ќелегко вжитись у твоњ потреби:

“и витворив республ≥ку в часи,

оли вона х≥ба що лиш на неб≥

ћогла здобути сили та ¤си.

ѕогасла —≥ч, ¤к вогнище в негоду,

≤ не воскресла в полум'њ нов≥м.

ѕонад усе шануючи свободу,

“и опинивс¤ в рабств≥ в≥ков≥м.

“а Ї в ≥сторичн≥й дол≥ нашого народу одна важлива законом≥рн≥сть, про ¤ку чомусь н≥коли не згадують ≥деологи:

...ѕишайс¤ тим, що ти не завойовникЧ

¬ невол≥ ще н≥кого не тримав.

«емл≥ чужоњ не топтавши зроду,

—вою стер≥г ≥з косами в руках.

ѕишайс¤ цим, м≥й праведний народе,

Ѕо то найвищий подвиг у в≥ках.

Ќе той здолав, хто вилив б≥льше кров≥

„и напустив на душ≥ туману Ч

“во¤ могутн≥сть у твоњй любов≥

ƒо колоск≥в на р≥дному лану.

÷ей народ заслуговуЇ набагато кращоњ ≥сторичноњ дол≥. ¬ажливо, щоб в≥н те усв≥домив ≥, ¤к пише поет в Ђјвтохтонахї, збагнув страшну небезпеку можливого свого зникненн¤ з лиц¤ земл≥Четн≥чноњ смерт≥. Ђјвтохтониї сприймаютьс¤ ¤к лог≥чне продовженн¤ в≥рша ЂћоЇму народов≥ї:

ќрали землю, с≥¤ли жита.

–ушали в б≥й до «м≥Ївого валу.

≤ нива пращур≥вЧземл¤ св¤та.

—то сотень покол≥нь прогодувала.

“а ск≥льки ж нас, що схоплен≥ в житах,

≥стками арматурили бетони

≤ гинули в п≥вн≥чних болотах Ч

«а те, що автохтони!..

ѕомовчимо. Ѕо Ї колючий др≥т.

™ те болото, про котре ≥детьс¤.

≤ Ї вкрањнський споконв≥чний р≥дЧ

Ќевже ж переведетьс¤?..

ћихайло —ЋјЅќЎѕ»÷№ »…