Монади Всесвіту

 

Розмах антропогенного впливу на довкілля наприкінці XX століття сягнув таких масштабів, що поставив під загрозу саме життя на планеті. Процеси екологічної деградації набувають глобальних масштабів, загрозливих для всієї біосфери. Це й руйнування життєво важливого озонового шару навколо Землі, і кислотні дощі, які отруюють ґрунти й води, і радіаційне забруднення біосфери, й багато іншого.

Двадцяте століття принесло небачені досягнення, що ґрунтуються на силі людського розуму, проте сама планета і все людство опинилися на межі тотальної екологічної катастро­фи. Перед безоднею опинилось довкілля, перед невизначеністю — Людина, перед хаосом — Суспільство й Культура. Як утриматися на цій останній межі, як уникнути тотального розпаду світових зв'язків?

Немає готової відповіді на ці болісні питання. Мабуть, простої відповіді й не може бути. Очевидною є лише необхід­ність об'єднати зусилля теоретиків і практиків, політиків і науковців, діячів культури, людей усіх професій, мешканців міст і сіл, представників різних релігійних сповідань тощо. Благородною ідеєю такого єднання повинні стати не лише завдання, спрямовані на забезпечення виживання землі, але й відкриття нових, досі непізнаних і невикористаних резервів і можливостей земної Людини.

Лише такий якісний стрибок до вершини творчості забезпечить просування людства у його подальшому еволю­ційному розвиткові. Завдання нашого покоління — не просто зберегти життя на Землі, а й створити умови для принципово нових форм буття.

Людина — це мірило всіх речей на Землі, вона повинна зайняти центральне місце у розв'язанні цих найважливіших проблем, особливо зараз, на початку третього тисячоліття. Академік В. І. Вернадський передбачав, що розвиток життя на Землі йтиме, можливо, в напрямі від біосфери до ноосфери, єдиного розуму Космосу.

Як би там не було, а саме цей перехідний період розвитку життя на Землі чи не найкритичніший. Основна проблема полягає в тому, щоб визначитися, у якому напрямі розвивати­меться життя, які пріоритети стануть визначальними для Людини. Це повною мірою стосується і пріоритетів розвитку науки в суспільстві. Згадаймо, що початок останнього століття другого тисячоліття ознаменувався глобальною революцією у фізиці, найважливішій науці про Природу. На додаток до класичної фізики, механіки Ньютона, зародилася нова фізика, передусім квантова механіка. Процес пізнання світу через квантову фізику — це не лише розвиток науки в XX столітті, адже її розвиток триватиме принаймні в столітті наступному. Пріоритет розвитку належатиме наукам, які стосуються самого феномену Людини на Землі. Можливо, саме тут виявиться і певна криза знань, бо такий високий сьогодні розвиток науки в суспільстві, що Людина, здається, знає все і про все. Можливо й так, але про саму себе Людина знає чи не найменше.

На мою думку, вихід із такого кризового стану може і повинен полягати в синтезі планетарних знань. Свідченням цього є наукова праця українського письменника, філософа Миколи Руденка «Гносис і сучасність», якій випало з'явитися на світ саме в цей перехідний період розвитку суспільства.

Фундаментально ознайомившись із цією працею в руко­писі, я висловив авторові своє ставлення до суті розвиненої ним проблеми і зробив деякі письмові нотатки, з чим, на моє щастя, автор погодився, як і з тим, що висловлені мною думки можуть стати передмовою до його праці.

Микола Данилович Руденко не просто знана в суспільстві Людина як поет, філософ, стійкий борець за права людини, не лише порядна, добра, мужня Людина, про яку можна сказати словами: «Це честь і сумління нашої епохи», але це в прямому розумінні Пророк XX століття. Автор незвичайного роману «Сила Моносу» («Вітчизна» № 1–2, 1995 р.), «Економічних монологів», книги «Енергія прогресу» і, нарешті, автор цієї праці, яка дає нам узагальнену, чітку наукову концепцію про Всесвіт, про Абсолют, про Духоматерію.

У своїх спогадах Микола Руденко пише про місію свого життя на Землі, місію, котру йому визначила нелегка доля, яка чомусь є типовою для пророка, але на відміну від багатьох пророків в історії минулого, він за життя має визнання народу, вільного народу України. І хоч це визнання прийшло вже на схилі літ, після багатьох років забуття, замовчування і багато­річного тюремного ув'язнення, та все ж, гадаю, саме в цьому його щастя.

Написати передмову до праці «Гносис і сучасність» мене спонукали кілька обставин. Проблеми космології, першооснов буття, пошуки Абсолюту — це фундаментальні проблеми, які особливо бентежать земну людину саме зараз, на початку третього тисячоліття. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато різних учених світу, в першу чергу фізиків, філософів, технологів тощо, але найбільше досягнув успіху у висвітленні цих надзвичайно важливих проблем саме Микола Руденко. Як у романі «Сила Моносу», так і в цій праці автор наводить численні фізичні формули, оцінки різних фундаментальних світових сталих, хоч і не дає розгорнутих пояснень їхнього походження. Це для звичайних вчених, зокрема фізиків, може видатися неможливим. Тим більше, що автор цих фундамен­тальних наукових суджень не має диплома про вищу фізичну освіту. Він називає себе «самоуком» і бачить зміст свого життя в словах: «Я просто роблю те, чого не можу не робити». Але формули й викладки в цього «самоука» не лише правильні, а вражають своєю прогностикою. Всі вони заслуговують на увагу, їх необхідно обговорювати й захищати.

Нарешті ще одне. Праця «Гносис і сучасність» — це, за визнанням Миколи Руденка, результат більше, аніж половини його життя. Коли ж оцінювати глибше, то це, власне, є науко­вий підсумок усього його життя. Тому хочеться, щоб будь-який читач цієї книги, — чи то фахівець, чи пересічна людина, — поставилися до неї як до праці, що складає сьогодні основу пояснення Всесвіту як Цілого: від Бога, Абсолюту до Людини, від Мікро- до Макрокосмосу, від електрона до Метагалактики.

А тепер кілька слів з позицій сьогоднішніх уявлень фізики про життя, про живі структури, про природу Всесвіту. Гадаю, головна заслуга автора полягає в тому, що він розвинув науку про Монади. Він пише: «...окрім Монад у світі нічого немає». Найменша Монада належить електронові — її розмір становить 10^–56 см. Найбільша Монада міститься у центрі Світобудови — її радіус 10²⁸ см.

Розділ «Фізика і метафізика» — це вдала спроба з єдиних філософських позицій сформулювати новітню теорію пізнання Природи, Всесвіту як Цілого. Автор справедливо критикує марксистсько-ленінську філософію. Особливу увагу він приді­ляє термінології, визначенню основних понять. Важли­вим, на думку автора, є саме те, що простір виступає не лише як арена діяння світових сил — він сам володіє внутрішніми силами, які, власне, і формують увесь видимий світ. Саме че­рез внутрішню природу фізичного простору (вакууму) лежить шлях поєднання фізики й метафізики. Як нагадує автор, ще Платон пророче писав: «Геометрія наближає нас до Бога».

З часу зародження квантової фізики, як це вперше підкреслював В. І. Вернадський, людину необхідно розглядати як квантову систему, в єдності фізичного тіла й поля, а також духовного тіла (тобто душі). Лише єдність фізичного і духовного дає гармонію Людини й Космосу.

Уперше поняття про Монаду ввів Піфагор, який, до речі, однозначно був пророком своєї епохи. Микола Руденко в цій книзі, яка є продовженням його економічних праць, створює цілісну картину буття від «людського суспільства до Світової Монади».

Далі йде розділ «Гносис як необхідність». Автор висві­тлює своє розуміння Гносису як найзагальнішого вчення про Всесвіт. Правильним є твердження, що основою земного життя є енергія. Справедливо також і те, що хоча гравітація відіграє головну роль у Космосі, в житті на Землі її внутрішня природа залишається нез'ясованою. Проте справа не лише і, можливо, не стільки в розкритті внутрішньої природи гравітації, скільки у вивченні властивостей фізичного простору, в глибині якого відбуваються усі процеси розвитку Космосу в цілому.

Цікаві судження автора про так звану об'єктивну реаль­ність — про те, що існує незалежно від нашого «его». Важли­вим, а може, й вирішальним у розвитку Космосу є полярність небесних тіл. В основі полярності стоїть безперервне взаємо­борство сил Світла й сил Темряви. З боку фізико-математич­ного вони поміж собою рівні. Але ж сили Світла (передусім Сила Моносу) діють з глибин простору, сили Темряви діють ззовні, що й породжує гравітацію.

Невмирущим є Світло: «Світло не вмирає, вмирає лише тіло», — пише автор.

Монади (від атомної до Світової) саме тому і є носіями Світла, що вони народжуються в глибинах простору, ніби в материнському череві. Світло — то їхні м'язи. Саме завдяки Світлові вони здатні існувати. Внутрішнє Світло чинить опір матерії Світового Простору. Це він, простір, і є власне мате­рія. Микола Руденко показує, що А. Ейнштейн здогадувався про це, але йому не вистачило життя, аби ці свої здогади оформити в фізико-математичну теорію. Проте його вчення про кривизну простору є слушним натяком на таке бачення простору: порожнечу не можна викривити — викривити можна лише щось матеріальне.

Вслід за А. Ейнштейном, М. Руденко бачить Всесвіт ко­нечним. Навіть космологічний радіус А. Ейнштейна за форму­лами М. Руденка той самий: 10²⁸ см. І маса Всесвіту (Мета­галактики) та ж сама — 10⁵⁶ г. Але за теорією Монад 10²⁸ см — це не радіус Всесвіту як Цілого, а лише радіус Світової Монади. У глибині Світової Монади немає ні атомів, ні галактик — там усюди панує «Світло, в якому немає жодної Темряви».

Так Іоан Богослов пояснював сутність Бога.

Галактики рухаються довкола Світової Монади: найближчі з них біжать зі швидкістю, що близька до світлової. Чим далі від поверхні Світової Монади міститься орбіта галактики, тим повільніше вона рухається. А на відстані від центру Мета­галактики, що дорівнює 10⁴⁹ см, гравітаційні сили Світової Монади повністю вичерпуються. Отож А. Ейнштейн, створю­ючи космологію, обчислив лише розміри Світової Монади, але вірив, що це і є Всесвіт як Ціле. М. Руденко показує: А. Ейнштейн помилився в 10²¹ разів. Це не просто довільні судження, а фізико-математичні розрахунки.

Можна чи не можна з цим погоджуватись — окрема розмова. Але не можна приховати, що сьогодні є така чітка і логічна позиція, котра варта нашої уваги.

Головне, що вводить автор принципово нове — це струк­турна одиниця простору, буття, яка і має назву «Монада».

Цікавим і, можливо, дискусійнішим виявився розділ «Від метафізики до фізики». Йдеться про електрон. Що означає за­питання, як створити електрон? З чого?.. Для автора електрон — це процес. Далі знову йдеться про природу вакууму, його матеріальність. Вакуум — це своєрідний «моноліт» поля, яке відіграє головну роль в існуванні видимого Космосу. Тобто такого Космосу, який сприймають наші органи відчуттів, а також наші прилади.

Автор фактично дотримується теорії відносності А. Ейнштейна в питанні про скінченність швидкості світла. Слід зауважити: сьогодні наука припускає, що в природі є процеси, які відбуваються з будь-якими швидкостями, в тому числі й більшими, ніж швидкість світла. Але ці міркування виходять за межі даної теорії.

Слушним також є твердження, що об'єктивно існує лише простір, в глибинах якого пульсують незліченні рої більших і менших Монад. По суті, об'єктивно реальними є два види матерії — матерія Монади (Духоматерія) і матерія Світового Простору, що сам у собі (поза Монадою) є пасивним, безжиттєвим. Можна сказати й так: матерія Світла й матерія Темряви.

Деталізується в книзі й питання гравітаційних потенціалів та гравітаційних радіусів. Власне, на думку автора, гравітацій­ний радіус — це радіус Монади. У праці автор наводить кон­кретні математичні визначення для гравітаційного потенціалу й гравітаційного радіуса. До того ж наведено конкретні величини гравітаційних радіусів (без конкретизації фізичного змісту) для Галактики (1,5×10¹⁶ см), Сонця (1,5×10⁵ см) і Землі (0,45 см). Що ж це таке — радіус Монади? Здається, це і є той простір, де фізика і метафізика межують або навіть пере­ходять одна в одну.

Власне, вперше пропонується квантувати фізичний простір за допомогою Сили Моносу. А Сила Моносу — це світова стала, яка поєднує найбільше з найменшим. Величина кванта простору, виведеного за допомогою Сили Моносу, виглядає в праці як 1,6×10^–33 см. Так само вона виглядає і в сучасній ядерній фізиці. Отже Сила Моносу (10⁴⁹ дн) — тобто Сила Цілого Всесвіту — однаково діє і на космологічному, й на ядерному рівнях.

Важливим у праці М. Руденка є твердження про те, що «лише та космологія, яка змальовує Всесвіт єдиним живим організмом, спроможна стати наукою третього тисячоліття».

Наведено в праці значення радіуса Монади електрона (6,6×10^–56 см), як найменшої частинки Всесвіту. Звичайно, всі ці величини лежать далеко за межами можливостей експери­ментальних перевірок.

Отже, найменший розмір Всесвіту сьогодні визначено як радіус Монади електрона.

Суть усієї праці охарактеризовано так: «Монада — це особа. І в цьому суть справи». Далі автор стверджує: «Ми, люди, власне, також Монади». По суті, за автором, Монада духовна й Монада фізична — це те ж саме. «Радіус Монади, — стверджує він, — єдина об'єктивна реальність». Автор наво­дить конкретні значення радіусів Монад від електрона до Метагалактики. Отже, Монада — жива система.

У праці М. Руденко трактує природу світіння Сонця. Автор не підтримує думку про термоядерну природу світіння, підкреслюючи, що немає потоків нейтрино від Сонця. На думку автора, «Сонце спрямовує на Землю промені Галактич­ної Монади. Життя — не від Сонця, а від Світової Монади!» Хіба ж це не революційний підхід до буття, до життя на Землі, до життя Всесвіту в цілому?

Вершиною цієї філософської праці є додаток, який автор написав нещодавно. В ньому М. Руденко намалював уявну карту-схему Метагалактики, чим іще раз підтвердив, що:
«У світі немає нічого випадкового — для кожного тіла чи галактики існує своє місце, яке відповідає загальному порядкові, спільному для всіх рівнів — від атома до Метагалактики».

Слід зауважити таке: саме тут, на цих сторінках, існує реальна можливість перевірки теорії Монад взагалі. Користую­чись гігантськими величинами (Сила Моносу, радіус Світової Монади тощо), автор зрештою виводить доволі близькі нам величини: відстань нашої Галактики від центру Всесвіту (10³⁵ см) та її швидкість (близько 100 км/сек). Згадані пара­метри він обрахував і для найближчих галактик — в сантиметрах! А відтак у радіусах Світової Монади. Виходить, наша відстань від центру Всесвіту становить 10 мільйонів радіусів Світової Монади. Страхітлива відстань! Мабуть, саме тому в нашому світі так впевнено почувається Темрява, яка вщерть залила кров'ю XX століття. А проте реальні швидкості нашої та найближчих галактик, на мою думку, піддаються перевірці. Нам же вони, ці величини, видаються реальними.

Праця Миколи Руденка «Гносис і сучасність» виходить у світ на межі не лише століть, а й тисячоліть, і в цьому її особливе пророче значення як Програми розвитку науки про суть життя, про Всесвіт в цілому на наступне тисячоліття.

Сам автор визнає: «Я знаю: ще далеко той час, коли вчені повірять у мою теорію так само, як у неї вірю я. Але рано чи пізно це повинно статися».

Так, майбутнє сучасного Гносису Миколи Руденка — це майбутнє розвитку суспільства в новому тисячолітті. Лише науковці майбутнього зможуть довести чи спростувати твердження пророка XX століття, яким є Микола Руденко. В кожному разі, спасибі йому за все від людей, що живуть нині, і тих, що житимуть після нас, в епоху Водолія.

 

Михайло КУРИК,
доктор фізико-математичних наук, професор