Ћист у минуле

™вген —¬≈–—“ё 

 

≤сторична хвил¤ винесла нас на висоту, де видно небо.
ƒос≥ ми ходили похиленими ≥ вдивл¤лис¤ в землю, геть спустошеною т≥Їю лихою ≥скрою, що поле спалить ≥ сама щезне.
Ћас≥ люди проте знаходили на тому пол≥ те, що можна обм≥н¤ти на грош≥. “ам був њх скарб ≥ њхн≥ серц¤. Ѕанкноти маленьк≥, а клопоти велик≥: де њх заховати в≥д б≥дних ≥ голодних...
“≥ люди безконтрольно ≥ безкарно правили нами 13 рок≥в. як ми це допустили? ÷е питанн¤ д≥ймаЇ нас, д≥йматиме нащадк≥в...
јле на к≥нець вони залишили дл¤ нащадк≥в свою фотограф≥ю, схожу на ≥люстрац≥ю до У–ев≥зораФ: зањжджий ѕут≥н сидить в кр≥сл≥, а в доземному поклон≥ з≥гнут≥й перед ним  учма, янукович ≥ ћедведчук. якби не фотограф≥¤, н≥хто б не пов≥рив у ту правду про раб≥в, що заган¤ли ”крањну в рабство.
јле налет≥ла висока хвил¤ ≥ геть змила картинку, ¤ка геро¤м фотограф≥њ здавалас¤ дов≥чною. «мила ≥ в≥дкинула в небутт¤.
“епер варто було б виставити в р¤д мудруванн¤, чи це була революц≥¤, чи помаранчовий путч, чи Упомаранчов≥ пацюкиФ, чи  заколот.
÷е не була революц≥¤, ¤ка перевертаЇ все з н≥г на голову. јле нав≥ть ту окт¤брську, ¤ку св¤ткували 80 рок≥в п≥д посиленою охороною, спершу називали УпереворотомФ. ÷е не була революц≥¤, ¤ка Утрощить, ламаЇ, з земл≥ вириваЇФ Ц ≥ топить в кров≥.
Ќ≥, це було щось б≥льше Ц то було повстанн¤ духу ≥ в≥дродженн¤ нац≥онального духу. ≤ поверненн¤ назад немаЇ, бо вс¤ молода ”крањна вийшла з рабства ≥ засп≥вала: свободу не спинити!
Ѕосcам ≥ њх слугам, в≥дкинутим у минуле, ще снитьс¤, що то тимчасовий путч, що все повернетьс¤ назад ≥ њх запрос¤ть за ст≥л, ≥ головувати знов буде жовтий кн¤зь ≥ Убатько вс¤коњ лж≥Ф...
¬они ж так переконали себе, що новоњ гайдамаччини не буде, що п≥сл¤ 1933 ”крањна Узм≥нила св≥й генетичний кодФ, що за роки Удержавотворенн¤Ф молодь повт≥кала за кордон, а решта оплутана с≥т¤ми нового рабства, ≥ поневолений розум питиме гидь з њхн≥х телеканал≥в...
јж тут м≥ж 1-м ≥ 2-м туром вибор≥в сталос¤ таке, що  учма поњхав допов≥дати ѕут≥ну: це вже не та ”крањна! ј засватаний на  учму є3 герой анекдот≥в ≥ дос≥ певен, що мова пол≥тики Ц це мова безсоромноњ брехн≥... ≤ його теж можна зрозум≥ти: в≥н такий самий, ¤к був завжди...
ўо ж сталос¤ наприк≥нц≥ 2004 року, коли на тому самому пол≥тичному кону ус≥ гр≥зн≥ ≥ облудн≥ жести стали см≥шними?
ћи знаЇмо, що сталос¤ щось велике, б≥льше за революц≥ю.
ћи в≥дчуваЇмо, що ћайдан за пару тижн≥в зм≥нив людей. јле поки що розум≥Їмо, що були св≥дками ¤коњсь ос¤йноњ, засв≥ченоњ на ц≥лий св≥т меж≥ м≥ж минулим, ¤ке природною смертю вмирало на наших очах, ≥ майбутн≥м, дл¤ ¤кого серц¤ людей стали в≥дкритими...
‘еномен по¤ви м≥льйон≥в людей на майданах ”крањни був чимось ¤вним, але за ним сто¤ло таЇмне.
√лухуват≥ ≥ п≥дслупуват≥ поводир≥ сл≥пих казали, що це був натовп, вулиц¤ ≥ Упомаранчов≥ пацюкиФ. ўо нав≥ть г≥рше за козл≥в, котр≥ будуть поставлен≥ по л≥ву сторону...
јле то був народ, обТЇднаний духом любови ≥ сол≥дарности. Ќарод, ¤кого вони н≥коли не брали до уваги, х≥ба що ¤к обТЇкт ман≥пул¤ц≥й ≥ використанн¤.
«даЇтьс¤ Їдиний раз той народ в≥дчув теплий в≥тер висот. “ри роки тому, коли ѕапа –имський ≤ван ѕавло ≤≤  заговорив до нього украњнською мовою ≥ сказав про нього так≥ прониклив≥ слова нагадуванн¤, ¤ких н≥коли не казали сл≥п≥ поводир≥ ≥ ¤ких жовта преса не ум≥ла нав≥ть повторити. —лова бо були автентичн≥ Ц поза пол≥тикою ≥ дипломат≥Їю. „ому вони не були почут≥ ≥ п≥дхоплен≥? „ому вони застигли в публ≥кац≥¤х ≥ покрилис¤ пилюкою новин? ћоже, вони запали в грунт дл¤ визр≥ванн¤?
¬ атмосфер≥ часу  залишилос¤ т≥льки  здивуванн¤  ≥ зачаруванн¤. ≤ ось в листопад≥ 2004 цей народ засв≥тивс¤ таким духом свободи ≥ любови, що можна було б йому протиставити всю п≥рам≥ду влади ≥ назвати ту п≥рам≥ду Ц УнатовпФ ≥ УбидлоФ. ≤ в≥тати см≥хом тих, хто вт≥каЇ з т≥Їњ п≥рам≥ди на ћайдан.
ѕогашен≥ люди гадають, що все мине ≥ все стане на стар≥ м≥сц¤. ≤ тут варто нагадати, що час св≥титьс¤ особистост¤ми. „и хтось бачив з б≥ло-синьою стр≥чкою особист≥сть, ¤ка св≥титьс¤?
јле коли вам важко розглед≥ти особист≥сть п≥д помаранчовою стр≥чкою, то на ту сл≥поту нема ради ≥ нема л≥ку... ƒавно пом≥чено: т≥, що говор¤ть неправду ≥ залишають зло, вони поз≥рно активн≥, але у них вже нема духу житт¤. —лова лж≥ с≥ють облуду, але вони мертв≥, хоча ще здатн≥ хапати живих. « гар¤чков≥стю вони посп≥шають засв≥титис¤ на телеканалах ≥ видихнути останн≥й чад. Ѕ≥да т≥льки, що багатьох отруњли, ≥ вони вже готов≥ вт¤гувати той чад, поки зникнуть безсл≥дно.

 

 

УЕ≤ ќ„»—“» Ќј— ¬≤ƒ ”—я ќѓ — ¬≈–Ќ»Ф

ћирослав ћј–»Ќќ¬»„

 

÷≥ р¤дки пишутьс¤ у т≥ дн≥, коли незламний ћайдан сторожко вич≥куЇ, а стара влада - ≥ та, що забарикадована у своњх бункерах, ≥ та, що граЇ ролю "новоњ та опозиц≥йноњ", -  шукаЇ р¤т≥вних шпарок у законодавств≥ та вправл¤Їтьс¤ у несусв≥тенн≥й брехн≥. ѕравильно хтось зауважив, що цю запеклу битву м≥ж старою ≥ майбутньою владою можна пор≥вн¤ти х≥ба що з битвою п≥д —тал≥нградом: б≥й ≥де за кожен пагорб, за кожен поворот вулиц≥, за кожен будинок. ” ц≥й ситуац≥њ можна бути певним лише в одному: переможним дл¤ нас буде б≥й останн≥й. ј ск≥льки ще треба пережити криз ≥ тимчасових поразок до того останнього бою Ц в≥домо лише одному Ѕогов≥.
„ому такою важкою й натужною Ї ц¤ боротьба? ¬ ”крањн≥ вс≥ розум≥ють: ≥детьс¤  не лише про змаганн¤ м≥ж ёщенком ≥ януковичем. ѕомаранчова революц≥¤ зачепила глибинн≥ пол≥тичн≥ суперечност≥, що њх ми й повинн≥ осмислити. ≤снуЇ щонайменше три р≥вн≥, на ¤ких точитьс¤ згадана боротьба.
ѕо-перше, це внутр≥шньоукрањнський р≥вень: п≥дходить до к≥нц¤ епоха абсолютного дом≥нуванн¤ промислового cходу ”крањни. ≈п≥центр украњнського державотворенн¤ невпинно зм≥щуЇтьс¤ з одв≥чноњ Укузн≥Ф советських управл≥нц≥в Ц ƒн≥пропетровська Ц та з його найближчого конкурента-однодумц¤ Ц ƒонецька Ц до природного дл¤ ”крањни центру прит¤ганн¤ Ц  ињва. ¬ цьому протисто¤нн≥ нова кињвська ел≥та (не плутати з ол≥гархами типу —урк≥са!) обТЇктивно в≥дображаЇ ≥нтереси ≥ заходу, ≥ центру, ≥ п≥вноч≥ ”крањни.
ѕо-друге, можна вид≥лити ≥нший р≥вень анал≥зи, ¤кий охоплюЇ усю сх≥дну  —ловТ¤нщину. «добутт¤ ”крањною державноњ незалежности було першим дзв≥ночком, ¤кий засигнал≥зував початок к≥нц¤ абсолютноњ гегемон≥њ –ос≥њ. ѕроте 13 рок≥в ”крањна ≥нерц≥йно брала соб≥ –ос≥ю за вз≥рець, внутр≥шньо визнаючи свою власну вторинн≥сть. ’то зна, ск≥льки тривало б оте мавпуванн¤ –ос≥њ, ¤кби не самодержавницьк≥ д≥њ ѕут≥на, ¤кий втомивс¤ оч≥кувати, коли ж нарешт≥ достигле украњнське ¤блуко впаде в дбайливо п≥дставлений рос≥йський кошик, ≥ вз¤вс¤ потрусити ¤блуню сам. ѕомаранчовий листопадовий УзривФ Ц це перша за¤вка ”крањни на спроможн≥сть думати й д≥¤ти самост≥йно, не огл¤даючись на  ремль. ÷е другий сигнал про те, що геопол≥тичн≥ терези невпинно схил¤ютьс¤ в б≥к  ињва, позбавл¤ючи “рет≥й –им його колишньоњ пол≥тичноњ й рел≥г≥йноњ монопол≥њ.  рок за кроком еп≥центр словТ¤нськоњ ≥стор≥њ починаЇ переноситись туди, зв≥дки вона й починалас¤, тобто з ћоскви до Уматер≥ город≥в руськихФ. —аме про п≥днесенн¤ рол≥  ињва вражено говор¤ть сьогодн≥ у ћоскв≥ й ћ≥нську. —или ще не р≥вн≥, ≥ сх≥днословТ¤нське перемагн≥ченн¤ зазнaЇ ще чимало криз ≥ в≥дступ≥в. ќднак вектор майбутн≥х процес≥в уже увиразнивс¤, ≥ п≥дтвердженн¤ справедливости цього висновку можна знайти в одн≥й очевидн≥й законом≥рност≥: на боц≥  ињва Ц сила правди й любови, тод≥ ¤к ≥нструменти ћоскви Ц це ≥мперське мисленн¤, груба сила, п≥дкуп та облуда. ÷≥ засоби все ще д≥йов≥, проте њхн¤ леі≥тимн≥сть у св≥т≥ невпинно падаЇ. ќтож ѕут≥н шукаЇ велич –ос≥њ там, де вона вже не лежить.
ѕо-третЇ, ѕомаранчова революц≥¤ спричинила певну турбулентн≥сть ≥ на геопол≥тичному р≥вн≥. ”крањна п≥дважуЇ той новий розпод≥л сфер впливу, що його зах≥дн≥ й рос≥йськ≥ ел≥ти т≥льки-но з таким трудом встановили, зал≥ковуючи рани оксамитових революц≥й 1989-го. Ќа цьому р≥вн≥ стратег≥чного мисленн¤ кер≥вн≥ ел≥ти дбають не про верховенство права й не про права людини, а передус≥м про геопол≥тичну стаб≥льн≥сть. ”крањна п≥дважуЇ цю стаб≥льн≥сть, змушуючи зах≥дн≥ ур¤ди принаймн≥ формально обстоювати задекл¤рован≥ демократичн≥ принципи, ¤к≥ в черговий раз з≥штовхують њх ≥з –ос≥Їю. “ут пануЇ прагненн¤ зберегти рештки колишнього статусу кво, а не зазирати в майбутнЇ, в ¤кому прогл¤даютьс¤ радикально ≥нш≥ геопол≥тичн≥ баланси. “ому дл¤ тих прагматичних ел≥т ”крањна Ї лише trouble-maker Ц порушницею спокою, в≥д ¤коњ можна оч≥кувати лише чергового головного болю. ¬ ”крањн≥ не бачать шансу, ¤кий дозволив би знайти нов≥ розвТ¤зки задавнених геопол≥тичних тупик≥в. “ому нас сьогодн≥ однозначно п≥дтримують зах≥дн≥ народи, але не зах≥дн≥ пан≥вн≥ ел≥ти.
ќтже, над тими живими паростками свободи, ¤к≥ п≥д≥ймаютьс¤ сьогодн≥ в ”крањн≥, нависають три пласти скамТ¤н≥лого асфальту. ≤ наше завданн¤ не в т≥м, щоб пробити в них одну невеличку д≥рку, а щоб п≥дн¤ти ≥ в≥дкинути вс≥ три пласти. ÷е велетенське завданн¤, ¤ке не так легко зд≥йснити, а головне Ц ¤кого ми не зможемо уникнути. Ѕо неможливо вир≥шити лише маленьке завданн¤ Ц привести до влади ¬≥ктора ёщенка, Ц залишаючи на пот≥м вир≥шенн¤ ус≥х ≥нших завдань. ѓх ус≥ треба вир≥шувати одночасно.
ƒос≥ ми говорили лише про видим≥ пласти протисто¤нн¤. ≤ ¤кщо дивитис¤ лише на них, то ми правильно формулюЇмо висновок, що наша над≥¤ сьогодн≥ не на «ах≥д ≥ не на –ос≥ю, а лише на нас самих. ѕроте вс≥ ми маЇмо в≥дчутт¤, що в цей доленосний час в≥дбуваЇтьс¤ ще й невидима битва Ц битва м≥ж добром ≥ злом. ÷е справжн≥й јрмаіеддон, ¤кий точитьс¤ десь там у √осподн≥х висотах. ≤ ¤кщо ми своњм духовним зором подивимос¤ вгору, то побачимо небесне воњнство, ¤ке готове нам допомогти. ÷е воњнство дбаЇ не про геопол≥тичну стаб≥льн≥сть ≥ земн≥ статуси кво, а лише про правду ≥ справедлив≥сть. “ому воно готове нам допомогти, ≥ в цьому сенс≥ наша над≥¤ лише на власн≥ сили була б неправильною. ћи повинн≥ покликати њх на допомогу, ≥ Їдиний зас≥б залучити њх на св≥й б≥к Ц це молитва.
÷ими дн¤ми ≤нтернет нагадав нам: в≥д тривалоњ совЇтськоњ окупац≥њ јвстр≥ю вр¤тувала загальнонац≥ональна молитва. Ќизка украњнських ÷ерков уже зверталас¤ до своњх в≥рних з проханн¤м приЇднатис¤ до загальнонац≥ональноњ молитви в один день ≥ в один час. ѕроте ”крањна Ц це велика крањна, ≥, попри допомогу де¤ких засоб≥в масовоњ ≥нформац≥њ, цей заклик не д≥йшов до ум≥в ≥ сердець усього народу. я в≥рю, що така загальна молитва украњнського народу ще попереду, оск≥льки важливо не просто зам≥нити ур¤д Ц ус≥м нам важливо зм≥нити самих себе. ¬ражаючим прикладом такого преображенн¤ став ћайдан, Ївангельська атмосфера ¤кого заворожила увесь св≥т. “ам пульсували дух ≥ плоть христи¤нства, його Ївангельська субстанц≥¤.  Ќа ћайдан≥ не лише двоЇ чи троЇ, а сотн≥ тис¤ч з≥бралис¤ в ≥мТ¤ ѕравди, —праведливости та Ћюбови, а христи¤нин знаЇ, що вс≥ ц≥ визначенн¤ Ї просто ≥ншими ≥менами Ѕога. ќтож, у серц≥ кожного з нас маЇ тепер постати св≥й помаранчовий ћайдан ¤к центр нашоњ особистоњ непокори тому драконов≥, що сидить у нас. ќбидва ћайдани Ц ≥ той великий кињвський, ≥ малий особистий Ц втримаютьс¤ й переможуть лише тод≥, ¤кщо ми покличемо соб≥ на допомогу “ого, ’то вс≥х очищаЇ в≥д скверни, а саме: —в¤того ƒуха. Ѕез …ого допомоги наш≥ списи будуть крихкими, а наш≥ захисн≥ щити Ц вразливими.
†

 

”крањнськ≥  перспективи майбутнього

†ѕавло яћ„” 

 

XXI стол≥тт¤, вже лиш розпочавшись, стало стол≥тт¤м радикальних, але не революц≥йних за формою зм≥н. ¬оно демонструЇ безпрецедентну тенденц≥ю до мирного (п≥сл¤ кривавого тла XX в≥ку) вир≥шенн¤ нав≥ть тих проблем, ¤к≥ не вдавалось вир≥шити в ≈вроп≥ й св≥т≥ впродовж довгих стол≥ть. ћожна твердити, що з ≥стор≥ософського погл¤ду XXI стол≥тт¤ розпочалось у 1991 роц≥, коли всупереч досв≥ду боротьби народ≥в за власну незалежн≥сть одна з найб≥льших крањн ≈вропи Ц ”крањна, шл¤хом не збройноњ боротьби, а ви¤вленн¤м всенародноњ громад¤нськоњ позиц≥њ завершила тривалий пер≥од бездержавного колон≥¤л≥зованого ≥снуванн¤ народу з к≥лькатис¤чол≥тньою ≥стор≥Їю.
‘еномен по¤ви ”крањни ¤к незалежноњ держави засв≥дчив, що громад¤нське сусп≥льство, нав≥ть у колон≥¤л≥зованому тотал≥тарними ≥деолог≥¤ми стан≥ здатно не лише не зникнути, але й швидко реаіувати на виклики часу, здатно нав≥ть у постгеноцидному й етноцидному становищ≥ до самореіул¤ц≥њ, а в≥дтак Ц спроможне породжувати нов≥ перспективн≥ ≥дейн≥ системи, ¤к≥ були не затребуваними у колон≥¤льному й тотал≥тарному станах, але будуть перспективними у стол≥тт≥, що прагне п≥сл¤ т¤жких урок≥в соц≥¤льних утоп≥й розквитатись ≥з недавн≥м минулим.
”крањнська думка н≥коли не подавала св≥тов≥ приклад≥в розвитку ≥дей, що перебували б поза ф≥лософ≥Їю, заснованою на принципах христи¤нськоњ морал≥, що тим чи ≥ншим способом утверджували б пануванн¤ маммони над ƒухом, рац≥онального начала над в≥рою в Ѕога, жорстокости п≥д знаменом ≥деал≥в над любов'ю до ближнього. ¬с≥ ц≥ ≥дењ зароджувались десь поза украњнською громадою, а вже потому, насильницьким шл¤хом, утверджувались в ”крањн≥.
” добу постпросв≥тництва це породило м≥т ледве не про нездатн≥сть украњнськоњ думки до іенеруванн¤ перспективних ≥деолог≥чних систем, про здатн≥сть лише до њхнього засвоюванн¤. Ќасправд≥ ж украњнська ≥де¤ просто св≥домо в≥дсторонювались в≥д насильницьких св≥тогл¤дних систем, шукала не матер≥¤льних минущих ц≥нностей, а √орнього √раду або утверджувала ф≥лософ≥ю серц¤. Ќесуголосн≥сть такому ≥дейному минулому, ¤ке мали у ’≤’-’’ ст. ≈вропа й св≥т, загалом вже сама по соб≥ породжуЇ затребуван≥сть украњнського ф≥лософського ≥нвар≥¤нту не лише дл¤ нашоњ крањни, але й дл¤ св≥ту, що усв≥домив безперспективн≥сть матер≥¤л≥стичних утоп≥й.
√овор¤чи про украњнську ф≥лософ≥ю та неспод≥вано дл¤ багатьох новопостале й триваюче нин≥ сусп≥льство з громад¤нською позиц≥Їю, ми повинн≥ пам'¤тати, що в його основ≥ завжди перебувала громада ¤к особлива форма духовно-≥нтелектуального Їднанн¤ людей. √ромада була здатна моб≥л≥зуватись ≥ захищати у добу Ѕароко православ'¤ в≥д ≥нокультурних заз≥хань, право на соборну ”крањну п≥д час визвольних змагань в добу ”Ќ–, право на незалежн≥сть у 1991 роц≥ ≥ право обирати соб≥ керманича завжди в≥д козацько-гетьманськоњ доби до сьогоденн¤. ¬ласне, такий досв≥д громадського правл≥нн¤ був зумовлений духом трип≥льськоњ трансценденц≥њ, трансформованим у добу Ѕароко у сучасний стан, ≥ за ¤ким ƒух диктуЇ вс≥ матер≥¤льн≥ потреби. —аме це дозволило украњнськ≥й громад≥ зберегтись у тривалих випробуванн¤х бездержавности. —ам досв≥д такого збереженн¤ вже Ї феноменальним. —аме цим ≥ по¤снюЇтьс¤ те, що впродовж багатьох стол≥ть украњнц≥ н≥коли не розв'¤зували жодного експанс≥он≥стського збройного конфл≥кту, демонструючи цим справжню в≥ддан≥сть христи¤нськ≥й морал≥ ¤к нар≥жн≥й основ≥ громадськоњ й громад¤нськоњ ≥деолог≥чноњ системи. У“ихе ЅарокоФ поширювало своњ впливи не зброЇю, а книгою, молитвою, думкою, даротворенн¤м.
якою ж маЇ бути украњнська нова перспектива, що ув≥бравши в себе досв≥д духовноњ ≥стор≥њ нац≥њ минулого, все ж неодм≥нно повинна в≥дмовитись в≥д штучно нав'¤зуваних украњнськ≥й громад≥ чужих стереотип≥в мисленн¤ й бутт¤? Ќасамперед в≥д ≥деологеми про несамост≥йн≥сть духовно-нац≥онального розвитку. ќп≥р, що нал≥чуЇ вже багато стол≥ть, сл≥д актуал≥зувати у концептуальних прац¤х. ”крањнська нац≥онально-зор≥Їнтована ≥де¤ повинна орган≥чно продовжувати ¤к основн≥ духовн≥ засади минулого (впливов≥сть громади та њњ пр≥оритетн≥сть у формуванн≥ вектор≥в руху держави, христи¤нську основу державности, що ЇднаЇтьс¤ з трип≥льсько-хл≥боробськими цив≥л≥зац≥йними соц≥¤льно-побутовими установками на формуванн¤ або в≥дродженн¤ особливого, ¤к його називав ѕ. ул≥ш, "хут≥рського" типу ф≥лософ≥њ господарюванн¤, що передбачаЇ виразну ≥ндив≥дуал≥зован≥сть людини та збереженн¤ њњ родоводу ¤к особливоњ значущоњ одиниц≥ громади й сусп≥льства загалом), так ≥ формувати ц≥лий комплекс нових ≥дейних чинник≥в, здатних запоб≥гти руйн≥вним небезпекам дл¤ ”крањни й св≥ту. ”крањна маЇ стати (а точн≥ше Ч в≥дтворити у нових умовах минулий статус) особливою духовно-нац≥ональною одиницею св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ, ¤ка буде неп≥двладною поширенню ≥дей тотального знеособленн¤, масоф≥кац≥њ людського ≥ндив≥дууму (а в≥дтак - позбавленн¤ його дарованоњ Ѕогом ун≥кальности), знец≥ненн¤ христи¤нських засад сусп≥льноњ св≥домости. ÷ив≥л≥зац≥йний контекст ”крањни, ¤ка стол≥тт¤ми перебувала на меж≥ потужних дискурс≥в у часовому й просторовому розум≥нн≥ й добре знаЇ, ¤к боротись за власну мову, церкву, культуру, за право бути собою без допомоги аіресивно-експанс≥он≥стськоњ ≥деолог≥њ, а лише ƒухом ≥ словом, наближаЇ нашу украњнську цив≥л≥зац≥йну одиницю не лише до ранньохристи¤нськоњ гнаноњ церкви, але й даЇ перспективу у посттотал≥тарному цив≥л≥зац≥йному контекст≥ саме такому вар≥¤нтов≥ майбутньоњ св≥товоњ ≥дейноњ системи. ”крањна в такому контекст≥ постаЇ ¤к особливий концентрант альтернативного щодо масоф≥кац≥њ духовного досв≥ду, коли сила влади Ї моральною не тому, що це сила, а тому, що ц¤ влада базуЇтьс¤ на акс≥омах христи¤нського св≥тов≥дчуванн¤, Ї пор¤дною й моральною не декл¤ративно, а в≥д джерел громадського (а влада в украњнському вар≥¤нт≥ ще з доби Ѕароко - це лише над≥лена особливими повноваженн¤ми частина громади христи¤н) св≥тогл¤ду.
≤ншою цив≥л≥зац≥йною основою майбутньоњ ”крањни маЇ стати ≥де¤ новоњ свободи, ¤ка в≥дтепер базуватиметьс¤ не на утоп≥чно-≥люзорному матер≥¤льному зв≥льненн≥ плот≥ в≥д ƒуха (¤к це пропаіувалось останн≥ три стол≥тт¤ в ≈вроп≥), а навпаки - на зв≥льненн¤ плот≥ в≥д гр≥ха за допомогою в≥рности ƒуху. ѕро те, що такий тип св≥тоосмисленн¤ Ї не продуктом у¤ви, а маЇ реальне п≥дірунт¤ в украњнськ≥й громад≥, св≥дчить ≥ феномен в≥дродженн¤ украњнськоњ церкви п≥сл¤ довгих дес¤тил≥ть масованоњ атењзац≥њ сусп≥льства. ”крањна ¤к одиниц¤ ≥нтелектуального простору здатна показати, що так≥ ≥дењ новоњ христи¤нськоњ свободи можуть, екстраполювавшись у науку, пол≥тику, б≥знес, мистецтво й нав≥ть масову культуру, кардинально зм≥нити вектори њхнього руху, усунути стереотипи тотал≥тарного й масоф≥кованого типу з громадськоњ св≥домости.
ћоральн≥, христи¤нськ≥ засади украњнських перспектив майбутнього повинн≥ позначитись ≥ на сфер≥ матер≥¤льного ≥снуванн¤ особи й громади. ¬≥дом≥ риси украњнц≥в працелюбн≥сть, прагненн¤ до достатку завжди поЇднувались у нац≥ональн≥й св≥домост≥ з оп≥куванн¤м убогих. √ромада сприймалась ¤к Їдина с≥м'¤, де достаток Ї категор≥Їю передус≥м моральною, способом турботи про ближн≥х. ”крањнська св≥дом≥сть н≥коли не прагнула достатку ¤к самоц≥л≥, а отже нова ”крањна може ¤вити св≥тов≥ тип особливого Їднанн¤ христи¤нських засад з турботою про добробут знедолених, що не суперечить, а доповнюЇ основн≥ канони апостольськоњ ÷еркви. ¬≥д час≥в ≤вана ћазепи та ѕетра ћогили матер≥¤льне сприймалось у нас ¤к зас≥б формуванн¤ духовного, а отже, украњнц≥ можуть показати приклад того, ¤к не абсолютизуючи крайнощ≥, можна поЇднати здавалос¤ б непоЇднуван≥ начала.
ћайбутн¤ ”крањна бачитьс¤ також ¤к продовжувач т≥Їњ духовно-захисноњ експанс≥њ (можливо, тут краще вжити слово - поширенн¤) засад христи¤нськоњ моральности на св≥т. … справд≥, кому ¤к не украњнському народов≥, ¤кий розпинавс¤ на хрест≥. “ому саме ”крањна, що витримала велик≥ випробуванн¤, спроможна п≥дпор¤дкувати матер≥¤льне, техн≥чний розвиток моральн≥й мет≥, вр¤тувати в≥д тотального знеособленн¤ людини.
‘≥лософ≥¤ майбутньоњ ”крањни Ц це ф≥лософ≥¤, у ¤к≥й, дещо парадоксально, можуть поЇднатис¤ консервативно-христи¤нськ≥ громадськ≥ основи з л≥беральною пол≥тично-сусп≥льною й державною практикою. “акий парадокс Ї поз≥рним, адже консервативна ор≥Їнтац≥¤ на збереженн¤ духу й практики христи¤нськоњ морал≥ зовс≥м не суперечить л≥беральному ставленню до моральних способ≥в реал≥зац≥њ ≥ндив≥дуальностей, ¤к≥ виступають ¤к неповторн≥ одиниц≥ громадського простору.
¬ державотворч≥й перспектив≥ ”крањна може дати вз≥рець громадськоњ держави у ¤к≥й, ¤к колись у «апорозьк≥й —≥ч≥, вс≥ сили п≥дпор¤дковуватимутьс¤ захистов≥ права на духовну й матер≥¤льно окреслену самост≥йн≥сть, а громада, у повному Їднанн≥ ≥з л≥беральними засадами сьогодн≥шньоњ демократ≥њ, буде окреслювати шл¤хи розвитку моральноњ держави. ƒержавотворенн¤ ”крањни може також розвиватис¤ ¤к форма ствердженн¤ захищеноњ не лише традиц≥йними формами засоб≥в захисту держави, але й ƒержави ƒуху, ¤ка у посттотал≥тарному св≥т≥ маЇ не лише декл¤ративний, але й пол≥тично-соц≥¤льний сенс.
√еопол≥тична розташован≥сть ”крањни може продиктувати у майбутньому також дек≥лька перспективних вектор≥в розвитку Їднального характеру, за умови врахуванн¤ ¤ких ”крањна може в≥д≥гравати значну ролю у формуванн≥ нового св≥ту. “рансдискурсивн≥ контакти культур можуть призвести не до нац≥онального знеособленн¤, а навпаки - до кращого розум≥нн¤ взаЇмодоповнюваности сх≥дн≥х та зах≥дн≥х культур. “акий досв≥д ”крањна вперше ¤вила св≥тов≥ задовго до утвердженн¤ в ≈вроп≥ ун≥версал≥стських ≥дей, у форм≥ греко-католицькоњ церкви. ÷ей чинник загальнохристи¤нського Їднанн¤ може екстраполюватись у нову ф≥лософ≥ю, зг≥дно з ¤кою св≥т не матиме под≥лу на "центри" й "пров≥нц≥њ", а формуватиме сп≥льну ф≥лософ≥ю новоњ взаЇмод≥њ р≥зних етноментальних та духовно-≥нтелектуальних одиниць у св≥товому обширов≥.
”н≥версальн≥сть ”крањни ще в≥д доби “рип≥лл¤ пол¤гаЇ в тому, що вона, внасл≥док хл≥боробськоњ природи своЇњ культури, здатна акумулювати в соб≥ й синтетичне перетворювати р≥зн≥, нав≥ть, на перший погл¤д, д≥¤метрально протилежн≥ спр¤муванн¤ думки й соц≥юму. “ака ун≥версальн≥сть була не затребуваною в часи пол¤ризованого св≥ту, але тепер ”крањна може ¤вити новий ун≥версал≥стський вид розвитку сусп≥льства. ÷ей вид може стати до певноњ м≥ри ≥ншим вар≥¤нтом розвитку глобал≥зованого св≥ту, ¤кий застереже глобал≥стськ≥ тенденц≥њ в≥д продовженн¤ матер≥¤л≥стичного абсолютизованого типу соц≥¤льноњ еволюц≥њ. ”н≥версал≥зм, ¤кий враховуЇ духовн≥ потреби ≥ндив≥дуальности, громади й на њх основ≥ формуЇ державну ≥деолог≥ю, Ї несп≥вм≥рним з процесами знец≥ненн¤ цих категор≥й, њхнього розчиненн¤ у абсолютизованому матер≥¤льно-техн≥чному проірес≥.
“акий ун≥версал≥зм ще й тому маЇ шанс на реал≥зац≥ю, що украњнська громада завжди уникала рац≥онал≥стично ор≥Їнтованого ототожненн¤ минущоњ потреби з довготривалою або в≥чною перспективою. ¬ цьому, певне, сл≥д шукати й причину неконфл≥ктности украњнського характеру, де минущ≥ емоц≥њ не можуть затулити перспектив триванн¤ в≥чного. ”н≥версал≥зм передбачаЇ також зв≥льненн¤ в≥д силового способу вир≥шенн¤ конфл≥кт≥в, що буде особливо актуальним у майбутньому св≥т≥.
ѕодан≥ тут м≥ркуванн¤, зв≥сно ж, не вичерпують вс≥х вар≥¤нт≥в перспективи духовно-ф≥лософського, а в≥дтак Ц ≥ соц≥¤льно-пол≥тичного майбутнього ”крањни в св≥т≥, але вони окреслюють принаймн≥ основн≥ спр¤муванн¤ тих нових вектор≥в розвитку, ¤к≥ ”крањна здатна реал≥зувати у в≥льних обставинах ≥ запропонувати св≥тов≥ посттотал≥тарного пер≥оду.

 

ѕершоджерело даних текст≥в.