Архітектура Всесвіту за Миколою Руденком.

 

Наукова праця мислителя, письменника і правозахисника, Героя України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка та міжнародних премій, дійсного члена Української Вільної Академії Наук (США) М. Д. Руденка підсумовує його уявлення про Всесвіт, що складалися упродовж багатолітніх пошуків. Будучи написаною ще 1976 року і знайшовши часткове відбиття у публікаціях «Сила Моносу» (журнал «Вітчизна», 1995, № 1–2) та «Альтернативна космологія» (додаток до кн.: Руденко М. Спогади. – Київ–Едмонтон–Торонто, 1998), вона у повному обсягові лише через чверть століття доходить до нау­ковців та широкого читацького загалу. Визначальні положення праці гідно витримали випробування часом, що минув від моменту написання, і є важливим аргументом її актуальності. Вони високо поціновані окремими українськими та закордон­ними фахівцями.

М. Д. Руденко будує свою працю на засадах притаманного його науковій творчості принципу синтезування знань, торкаю­чись не лише космології та астрономії, фізики та математики, а й філософії, етики, економіки та інших наук. Посилання автора на те, що працю «Гносис і сучасність» слід розглядати як своє­рідне продовження його книг «Енергія прогресу» та «Економіч­ні монологи» з наміром створення цілісної картини Буття, дозволяють мені, знайомому з працями Руденка-економіста (див.: Шевчук В. Фізична економія Миколи Руденка // Урядовий кур'єр. – 1999. – 6 лютого), викласти міркування, що стосуються найважливіших концептуальних положень цієї праці.

Праця відзначається канонічною структурою, а її текст містить посилання на доробок філософів, космологів, фізиків та інших фахівців, часовий діапазон діяльності яких коливається у межах століть та тисячоліть. Інструментарій дослідження базу­ється на сучасних досягненнях фізико-математичного аналізу та їх критичному осмисленні з позицій гностичної методології.

Синтез природничих та гуманітарних знань, покладений в основу праці, дозволив М. Д. Руденку дослідити співвідношення фізичного та метафізичного, що досі залишається «білою плямою» в українській та світовій науці. Шукаючи незмінну першооснову світу, автор, з одного боку, творчо використовує та розвиває надбання світової філософської думки про субстанцію, а з іншого — дає безкомпромісну критику наближених до філософії конструкцій, які іще донедавна вважались найвищим інтелектуальним досягненням, а зараз виявили свою демагогічну та облудну сутність.

М. Руденко показує неможливість матеріалізму «без матерії» і стверджує, що справжній матеріалізм може бути лише метафізичним. Важливим аспектом його авторської методології є обрання позиції в методах пізнання, індуктивна чи, навпаки, дедуктивна спрямованість якого визначає переважання гносе­ологічного або ж онтологічного підходу. Пізнання повинно базуватися на метафізичних (онтологічних) засадах, а відтак, як доводить учений, його слід починати від Субстанції, навіть коли вона ще невідома досліднику.

Філософським credo автора слід вважати єдність фізичного і духовного, творчо використовуючи яку, він вибудовує цілісну архітектуру Всесвіту та «вписує» в неї Людину. Особливо цінною є ідея їх спорідненості, яка дозволяє стверджувати, що подібно до людини Всесвіт теж має власний Орган Синтезу. Поєднання фізичної та метафізичної методології дає змогу описувати його методами фізики.

З цих положень автор виводить об'єктивну потребу Гносису, яким він пропонує вважати найзагальніші знання про Всесвіт, не прив'язані до релігійно-філософських течій II чи III століть н.е., чим і аргументує модерний характер назви своєї праці. Істотною особливістю авторського підходу є запровадження космічного виміру понять часу, відстані, маси, енергії тощо, які здаються звичними та непорушними не лише широкому читацькому загалу, а й вузькому колу фахівців. Це дозволило створити систему образів, за визначенням самого М. Д. Руденка, «налаш­тованих» на осягнення об'єктивної реальності.

Такий підхід відкриває можливості оригінального наукового пошуку цієї реальності. Вельми актуальним не лише з онто­логічних, а й суто прикладних міркувань, його наслідком стає знаходження енергетичного джерела, що стоїть в основі земного і космічного Життя. Цим джерелом М. Д. Руденко вважає Світову Монаду, яка «розсовує» вселенський Простір, пробиваючи дорогу Живому.

Глибоко новаторським тлумаченням взаємоборства Світла і Темряви (у якнайширшому фізичному та духовному розумінні), позитивної та негативної матерії, відцентрових та доцентрових сил тощо М. Д. Руденко робить значний інтелектуальний внесок у дуалістичне вчення. У свою чергу, це дозволяє вибудувати досконалу з точки зору архітектоніки модель Всесвіту. Версія числової моделі Світобудови, інтерпретована автором за допо­могою так званого гностичного квадрата, стає творчим узагаль­ненням надбань фізичної та метафізичної думки.

Здійснюючи дослідницький «маршрут» у напрямі від мета­фізики до фізики, М. Д. Руденко демонструє значні і ще не вичерпані можливості плідного використання діалектики, але за умови, коли вона тлумачиться як творчий метод метафізики. Він показує, як фізичне знання стикується з гностичним, а сучасна фізика впритул наближається до метафізики, започаткованої Піфагором, Платоном та Арістотелем.

Синтез гностичного та фізичного дає змогу вести мову про матеріальність Бога, якого вчений ідентифікує із Всесвітом як Суб'єктом. Цей підхід є справді новаторським. З онтологічної точки зору він позбавляє аргументації псевдоматеріалістів і псевдоідеалістів та їхніх численних апологетів, з прагматичних міркувань — забезпечує подолання найсуттєвіших непорозумінь, які заважають сучасній фізиці витворити гармонійну картину світу. Адже, як вважає мислитель, пантеїзм саме через те і є справжнім теїзмом, що визнає Богом Всесвіт як ціле.

Намагання М. Д. Руденка «вписатися» у Природу стає визна­чальним: у протилежному випадку технократизм, для якого метафізика є чужою, називаючи речовину матерією, припуска­ється найбільшої з можливих помилок, яка загрожує людству омніцидом, що і спостерігається у світовій історії упродовж останніх 50 років. Усвідомлюючи це, автор закликає людство отямитись, постаючи перед читачем як етик світового масштабу.

Одним із пріоритетних завдань дослідження Всесвіту М. Д. Руденком є знаходження величини, за допомогою якої можна достовірно визначати радіуси небесних тіл. Такою величиною він вважає гравітаційний радіус (радіус Монади). Можна твердити, що запровадження цього поняття в науковий обіг створює нову парадигму фізики, космології та світогляду загалом.

Важливим втіленням цієї парадигми є математичне форму­лювання третьої світової сталої (в доповнення до швидкості світла і так званої сталої Планка), яку М. Д. Руденко називає Силою Моносу. Оригінальним є і метафізичне тлумачення змісту пропонованої формули, чисельник та знаменник якої трактується як вічне протиборство Світла і Темряви.

Вчений доводить можливість практичного використання формули для визначення Сили Моносу не лише на мета­галактичному, а й на квантовому рівні. Через формулу імпульсу Монади, яка є спільною як для Всесвіту, так і для атома, він отримує квант простору і твердить, що Сила Моносу є своєрідним аргументом світової єдності. Підтверджуючи за допомогою математичних формул рівність між загальною енергією, добутою з речовинної маси, та енергією фотона, він показує здатність Сили Моносу об'єднувати макро- та мікрокосм, що є аргументом створення засад теорії єдиного поля.

М. Д. Руденко вибудовує «каркас» Всесвіту, основополож­ним началом якого вважає Світову Монаду. Конструктивна критика створених попередниками космологічних теорій та їх творчий розвиток свідчать про започаткування ним принципово нового бачення вселенської архітектоніки. Він вважає, що космологічні закономірності, відкриті у попередні часи, зокрема так званий закон всесвітнього тяжіння І. Ньютона, відіграли свою роль і повинні поступитися місцем новітнім теоріям.

Автор твердить, що взаємодія небесних тіл ґрунтується не на тяжінні, а на взаємоборстві множини монад зі світовим простором. Простір з величезною силою (Силою Моносу) обтискує ці тіла, а вони, отримуючи енергію від Світової Монади, з такою ж силою «розсовують» простір, виборюючи собі місце для існування. Монада являє собою Духоматерію, а решта сущого є лише видимістю матерії. Причому слід розрізняти два її види: Монаду як матерію Світла та Простір як матерію Темряви.

Полемізуючи з авторами гіпотез про так звані «чорні діри» Всесвіту та спростовуючи твердження про «витікання» світової енергії через них, М. Д. Руденко обґрунтовує засади власної теорії світіння небесних тіл, яке, на його думку, має гравіта­ційну, а не, як це традиційно прийнято вважати, термоядерну природу.

Формулюючи відповідь на питання про скінченність Всесвіту, він доводить скінченність світових сталих та вказує межу людського пізнання у фізичному розумінні, яку визначає за допомогою формули, запропонованої для визначення Сили Моносу. Такий підхід ілюструє скінченність макро- та мікро­косму.

У своїй праці М. Д. Руденко не тільки порушує питання, яких ніхто з фахівців раніше не торкався, але й дає відповідь на них. Одним із них є питання про те, де живемо ми, земляни, стосовно до центру Всесвіту, визначеного вченим. Намагаючись обґрунтувати відповідь на це питання, над розв'язанням якого він працює близько 40 років, М. Д. Руденко викладає концептуальні засади, спираючись на які, можна створити карти Сонячної і Галактичної систем, в яких ми живемо, та Метагалактики загалом.

За свідченням автора, досить складною є проблема визначен­ня місць розташування галактик довкола центру Всесвіту. Прагнучи розв'язати її, він поєднав власну методику розрахунків з так званим ефектом Допплера. Відстоюючи принцип детермініз­му при аналізі «червоного» та «синього» зміщення в спектрах галактик, М. Д. Руденко спростовує гіпотезу «розбігання» галак­тик. Водночас він підтверджує справедливість теорії Монад, яку ґрунтує на універсальності фізичних законів існування Всесвіту як цілісності, що охоплює Буття від атома до Метагалактики.

Симптоматичною особливістю авторської методології дослідження є прагнення сформулювати відповіді на такі питання, які окремим фахівцям здаються тривіальними або можуть бути віднесеними хіба що до сфери наївної філософії. Намагаючись дати відповіді на них, М. Д. Руденко із глибини тисячоліть протягує нитку Гносису у сьогодення. Тим самим процес осучаснення давньої натурфілософії він перетворює у низку новітніх парадигм, які вражають неупереджених фахівців несподіваністю тлумачення звичних фізичних явищ.

Визначальною серед таких парадигм є обґрунтована вченим теорія сонячного світіння. Спираючись на відсутність випро­мінювання Сонцем потоків нейтрино, М. Д. Руденко спростовує наявність термоядерних реакцій у надрах Сонця. Це дозволяє йому твердити, що світиться не саме Сонце як велетенська розжарена куля, а лише атмосфера, яка оточує його. Причому воно світиться не своїм світлом, а, будучи подібним до рефлектора, спрямовує на Землю проміння Світової Монади.

Це створює передумови для принципово нового трактування Вічності земного буття. Адже якщо Сонце самостійно не випромінює енергії, а лише віддзеркалює її, то воно і не згасне, як про те твердять окремі дослідники. Отже, причинами омніциду ймовірніше можуть стати внутрішні негаразди землян.

Парадигмальним для побудови новітньої економічної теорії стає висновок про те, що джерелом абсолютної додаткової вартості, яку у своїх працях з фізичної економії М. Д. Руденко називає енергією прогресу, є не Земля з її надрами і навіть не Сонце, а Монада як Творець Світла, цебто Першотворець.

У прикінцевому розділі своєї праці М. Д. Руденко постає як модерний гностик і глибокий гуманіст. У «гностичному резюме» він підводить підсумки багатолітніх шукань на теренах альтернативної філософії та космології. Водночас він викладає принципи високої загальнолюдської етики, надаючи своїм висновкам оптимістичного звучання. Мислитель залишається глибоко переконаним, що його ідеї незабаром будуть зрозумі­лими, а вчення про Живий Всесвіт стане наукою майбутнього тисячоліття, зустріч якого ми переживаємо.

З викладеного випливає питання: чи хто-небудь у світовій науці колективно або одноосібно осягнув те, що вже зробив українець М. Д. Руденко, котрий порушив гіпотези, доведення чи принаймні оприлюднення яких перед якомога ширшим міжнародним загалом науковців підносить сучасну українську філософсько-космологічну школу до світового рівня?! Відповідь на це питання дозволяє стверджувати, що в особі М. Д. Руденка маємо мислителя, який заслуговує національного та світового визнання, а його інтелектуальний здобуток мусить бути належно поцінований українською державою та міжнародною громад­ськістю.

Пріоритетним слід вважати офіційне визнання зробленого ним на державному рівні, що передбачає необхідність втілення наукового доробку М. Д. Руденка згідно з окремою Національ­ною програмою. На нашу думку, така Програма повинна охоп­лювати кілька блоків найважливіших заходів, які у подальшому можуть бути поглиблені та деталізовані.

Перше. Потрібно створити експертну комісію з метою комплексної та неупередженої оцінки праці «Гносис і сучасність» фахівцями з філософії, космології, астрономії, фізики, математи­ки, економіки тощо, які працюють в інститутах Національної ака­демії наук та навчальних закладах України. Необхідно узагальни­ти висновки окремих експертів і дати підсумкову фахову оцінку зробленого М. Д. Руденком та викласти міркування щодо подаль­ших кроків у напрямку реалізації пропонованої Національної програми.

Друге. Актуальним є переклад праці англійською та іншими мовами з метою ознайомлення з нею фахівців та зацікавленого читацького загалу за межами України.

Третє. Треба створити при НАН України та Міністерстві освіти і науки України експериментальну творчу лабораторію, що повинна об'єднати неупереджених, зацікавлених фахівців у галузях філософії, космології, астрономії, фізики, математики, економіки і т. інше, покликаних забезпечувати розвиток наукових положень, викладених М. Д. Руденком. Діяльність такої лабора­торії доцільно розглядати як пріоритетний напрямок розгортання національної наукової школи, який би забезпечував її пришвид­шене виведення на світовий рівень.

Четверте. З метою активізації зусиль національної наукової школи в цьому напрямку доцільно за ініціативи НАН України та Міністерства освіти і науки України слід провести у Києві світовий конгрес, покликаний забезпечити комплексний розгляд порушених М. Д. Руденком проблем і надати імпульс їхньому дослідженню.

У подальшому варто започаткувати щорічне проведення міжнародних фахових конференцій філософів, космологів, астро­номів, фізиків, математиків, економістів та інших науковців з метою інтенсифікації розвитку української наукової школи та доведення її здобутків до світового загалу фахівців.

П'яте. Одночасно з рекомендованими слід здійснити заходи, спрямовані на запровадження в науковий обіг порушених М. Д. Руденком проблем і гіпотез, обґрунтованого ним методоло­гічного інструментарію, категоріального та понятійного апарату дослідження.

Доцільно оголосити під егідою НАН України, АПН України та Міністерства освіти і науки України низку конкурсів, резуль­тати яких забезпечили б підготовку на засадах ідей М. Д. Руденка альтернативних підручників (для шкіл, середніх спеціальних та вищих навчальних закладів), а також виконання науково-дослід­них робіт школярами, студентами, аспірантами та докторантами.

Крім того, необхідно здійснити низку заходів, що стосуються вшанування М. Д. Руденка як автора наукових праць, які відігра­ють визначальну світоглядну роль у гуманістичному розвиткові нації та світового співтовариства.

Своїм науковим доробком М. Д. Руденко заслуговує і на те, щоб сукупність його новаторських праць, зокрема «Енергія прогресу» та «Гносис і сучасність», були відзначені Державною премією України в галузі науки і техніки.

Як письменник з широким творчим діапазоном (поет, романіст, футуролог, мемуарист), член Міжнародного пен-клубу, правозахисник, знаний в Україні і за кордоном, полі­тичний діяч і науковець, М. Д. Руденко є гідним того, щоб його доробок художника слова, мислителя і громадянина був відзначений Міжнародною премією ім. А. Нобеля. Це потребує від державних достойників активного сприяння тому, аби він став першим нобеліатом незалежної України.

 

Володимир ШЕВЧУК,
професор, доктор економічних наук,
Голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського