Руденко Микола та друзі. Філософія, фізика та метафізика, поезії.

Мрії майбуття.

Пусть Миру будет хорошо!

________________________________________________________________________________________

Руденко Микола Данилович (1920 - 2004 ) - Письменник, філософ, громадський діяч.Ветеран другої світової війни. Був редактором журналу "Дніпро" і секретарем парторганізації Спілки письменників України,потім дисидентом, в'язнем сумління, одним з організаторів Української гельсінської спілки. У 1977 р. засуджений за так звану антирадянську агітацію і пропаганду. У 1988 р. під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон. У 1992 р. повернувся в Україну. Помер 1 квітня 2004 року.

*****

Руденко Николай Данилович (1920-2004),философ, ученый, писатель, поэт, узник совести, ветеран Великой Отечественной войны, соратник Андрея Сахарова и Петра Григоренка, один из основателей и первый председатель Украинской Хельсинкской Группы. Был редактором журнала "Дніпро", секретарем парторганизации Союза Писателей Украины. В 1974 году был исключен из партии "за метафизическое искажение марксизма", в 1977 году осужден на 7 лет лагерей и пять лет ссылки "за антисоветскую агитацию", которой посчитали его правозащитную деятельность и экономический научный труд "Энергия прогресса". В 1988 году под давлением общественности освобожден, эмигрировал за границу для лечения, вернулся в Украину в 1992 году. Умер 1 апреля 2004 года.

ДЕЯКІ РОЗДУМИ, СПРИЧИНЕНІ СМЕРТЮ МИКОЛИ РУДЕНКА.

Дивна річ: існує велика кількість людей, котрі мають набагато більше за мене прав писати про життя пана Миколи: його сподвижники і соратники, ті, що сьорбали з ним тюремну баланду і боролись разом з ним за права людини, його рідні,врешті-решт. Чому ж мені, людині, яка знала пана Миколу не так довго, хочеться написати щось про його життя? Напевне тому, що життя цієї людини не належить лише його сподвижникам-товаришам чи навіть рідним - воно належить всім нам,людям , задля яких він зробив так немало у цьому світі. У певні часи , коли людство, нагромаджуючи оману за оманою, втрачає шлях, Всесвіт посилає своїх вісників для того, щоби цей шлях людям показати. Що може бути більш містичним, більш величним та незбагненним, аніж пробудження у душі фронтового політрука, (який, якщо чимось і вирізнявся поміж людей його прошарку та покоління, так це кришталевою чесністю та незрадливістю,) великого знання, яке дозволило йому записати фізичні формули, що не змогли спростувати найбільш досвідчені фізики-теоретики та написати економічну працю, що склала епоху не тільки в українській, але й загальносвітовій економічній думці? Нехай ці факти поки що визнані не всіма, але це лише справа часу, який може видатись тривалим лише за мірками звичайного людського життя, але аж ніяк не для історії. Я вважаю, що з часом ми ще достатньо повно оцінимо той період у житті пана Миколи, коли він писав листи до ЦК з метою запобігти катастрофі загальнодержавного характеру - і це буде потрактовано не як ідеалізм та тимчасове засліплення, а як втілення найголовнішого закону світу - закону Милосердя до всіх тих людей, яким через прозріння пана Миколи далася принципова можливість звільнитись від свого минулого та піти у майбутнє. Хто такий для мене Микола Руденко? Це вісник, чистий вогонь, що проніс незаплямованою чашу Знання ціною свого Життя. Той, хто не знав пана Миколу особисто, може прочитати його "Спогади", і навряд чи зможе не погодитись з такою оцінкою духовної сутності цієї людини. Достатня кількість людей боролась проти більшовицького режиму, немало достойних людей страждали, немало віддавали свої життя. Але пан Микола є особливим і у цьому ряду, оскільки причина його страждань виходила понад навіть ці шляхетні зразки праведників епохи. Він, перш за все, страждав тому, що жодним іншим чином не міг донести звістку, яку ніхто крім нього донести не міг. Його не було ким замінити, і у найголовнішому завданні свого життя він був один, маючи можливість лише частково поділитись тягарем цієї відповідальності навіть з найближчими людьми, без яких невідомо чи і витримав би він... І все ж були камені, які могли покласти тільки його руки, і нічиї інші. Тому мабуть він і став центром і лідером українського правозахисного руху, і не в останню чергу, з моєї точки зору, падіння імперії відбулось доволі безболісно для людей, що її населяли тому, що у центрі сил стояла енергетика таких людей, як Микола Руденко, Петро Григоренко, Андрій Сахаров...